Байдужість – пасивне ставлення до того, що відбувається навколо, байдужість. Чому ж іноді його прирівнюють до жорстокості, вважаючи її найвищою ступенем? Адже відомо, що жорстокість припускає грубі вчинки, які приносять біди. Я вважаю, що вся справа в тому, що байдужість теж здатне стати причиною горя. Іноді байдужість гірше нелюдських вчинків.
Із-за байдужості люди втрачають зв’язок з друзями, а іноді навіть з братами, сестрами, батьками. На душі залишається неприємний осад, від якого неможливо позбутися, у людини поступово згасає бажання жити. А скільки подружніх пар розпадається через байдужість.
Байдужість оточуючих може обірвати людське життя. Відомо багато випадків, коли людині ставало погано на вулиці, але ніхто не поспішав йому допомогти. У таких випадках люди знаходять прості, але, як на мене, безглузді виправдання: поспішали, думали, що перед ними нетверезий чоловік, просто не надали значення. Але ніхто не визнає, що винна його байдужість.
Проблема байдужості завжди була актуальною, тому її ми бачимо у творах багатьох письменників. Їх герої підтверджують тезу: «Байдужість – найвища жорстокість». Яскравим прикладом є розповідь К. Паустовського «Телеграма». Його головна героїня Катерина Петрівна жила одна. Дочка жінки зросла і виїхала з села в Ленінград. До матері Настя приїжджала дуже рідко. Зв’язок рідні люди підтримували телеграмами. По можливості Настя надсилала Катерині Петрівні гроші.
Якось дівчина отримала від матері телеграму, з проханням терміново приїхати, так як Катерина Петрівна відчувала себе погано. У Насті тоді було дуже багато роботи, тому вона відклала поїздку. А коли змогла вирватися в село, матері вже не було в живих. Дівчина усвідомлювала, що все могло б скластися по-іншому, тому у всьому винила себе.
Твір К. Паустовського показує, до яких серйозних наслідків може призвести бездіяльність. Але найголовніше те, що розповідь допомагає усвідомити, що робота ніколи не повинна стояти вище, ніж найрідніші люди.
Байдужість суспільства показано в романі Ф. Достоєвського «Злочин і покарання». Жителям Петербурга немає діла до таких людей як Розкольників, Соня, Мармеладовы. Адже що означають люди, у яких ні грошей, ні зв’язків, не влада? Нічого. Тому Соні доводиться заробляти на життя своїм тілом, а Розкольників живе на копійки, викроюючи що-то ще й для своєї родини. Герої чудово розуміють, що попросити допомоги не у кого, тому намагаються вирішити свої проблеми самі. Байдужість оточуючих – одна з причин злочину Раскольникова. Якби він знав, що хтось подасть йому руку допомоги, думаю, все склалося б по-іншому.
Так письменник показав, що байдужість оточуючих може запросто зламати долю людини. Суспільство зміниться тільки тоді, коли кожен із нас задумається, а не байдужий він до біди інших.
Таким чином, численні приклади доводять, байдужість часто стає причиною горя, тому його і називають найвищою жорстокістю.
