Картина В. П. Фельдмана «Батьківщина» була написана в 1950-х роках. На картині зображений молодий солдат, який повернувся з війни і прильнувший до берези.
Передній план, він же в цій картині і центральний – це солдат. По його обличчю видно, як він із захватом дивиться вдалину, з яким трепетом і ніжністю він притулився до берези. В його очах є надія, що більше війни не буде, а серце переповнює гордість за своїх товаришів. Він думає про те, як повернеться в рідний дім, притисне дружину, поцілує дітей, які так довго чекали на його повернення.
Солдат одягнений у темно-зелену форму, за спиною у нього рюкзак. Контрастними фарби виділив художник солдата. Здається, що солдат вирішив передати березі всі свої переживання, а потім вже повернутися додому. Йому хотілося насолодитися цією чарівною красою природи. Ще трохи вдихнути повітря свободи і миру після військових дій.
Всім відомо, що береза – це символ Росії. Солдата поруч з нею можна вважати символом захисту Батьківщини.
Під ногами у солдата яскраво-помаранчеве поле жита, кожен колосок якої ретельно промальована. Немов вся природа ожила з поверненням цього солдата. Позаду цієї берези ще кілька дерев, але стовбури їх тонше і вони немов погойдуються на вітрі.
На задньому плані видніються дахи будинків. Вони намальовані такими рідними і затишними. Можна припустити, що це його рідне село, де його чекають рідні. За будинками розташувалося свежевспаханное полі, а зліва від нього вже засаджені поля. А, значить, є життя в цьому маленькому селі і сильні російські люди не втратили надію на перемогу під час війни. Здавалося б, що все позаду, але війна залишилася в серцях людей назавжди. Їх чекає складний повоєнний час.
Кольори цієї картини яскраві і насичені, немов свято фарб настав з поверненням солдата. Колір неба – блакитний, як символ миру на знак закінчення війни.
Незважаючи на теплі тони картини, хоча часи року, очевидно, осінь, автор майстерно передав атмосферу того неспокійного часу. Адже війна забрала багато життів і важко буде компенсувати ці втрати.
Фельдман вважав цю картину своєю особистою гордістю. Автор, як ніхто міг передати переживання солдата, так як і сам був очевидцем війни, яка сповнила його серце сумними спогадами, скорботою і болем втрати. Розглядаючи цю картину, на обличчі мимоволі з’являється посмішка від гордості за наших солдат, завдяки яким ми зараз живемо. Потрібно шанувати і знати героїв нашої великої країни!