Олександр Солженіцин відомий тим, що сміливо відображав сучасну йому дійсність у своїх творах. Автор вважав, що російське суспільство стало поступово втрачати свої корені, свою духовність і тому створив образ «останньої праведниці» в оповіданні «Матрьонін двір».
Ця назва з’явилася не відразу, спочатку заголовок звучало так: «Не коштує село без праведника». Автор змінює назву за порадою колеги, який вважав, що перший варіант відразу розкриває ідею розповіді, не зберігаючи інтриги.
Головна героїня – Мотрона, добра сільська жінки похилого віку, яка давно живе самотньо. Як-то до її двору приходить колишній в’язень Игнатич і стає постійним відвідувачем. В основному читачі дізнаються про героїня завдяки його розповідям і висновків.
Чи можна погодитися з Солженіциним, що Мотря – праведниця? Звичайно ж, так! Хто такий праведний чоловік? Це благочестивий і часто блаженний чоловік. Мотря безкорисливо допомагає іншим людям, нікому не бажає зла, хоч сама часто потрапляє в опалу. Односельці відносяться до Мотрони зневажливо, сміються над її безкорисливістю, вважаючи це проявом дурості.
Головній героїні шістдесят років, живе самотньо в обветшавшем будинку. Жінку звинувачують у тому, що вона не старанно стежить за чистотою. Але коли їй це робити? Якщо при першій прохання вона біжить допомагати іншим: копати чужий город. Та й стежити за чистотою порожнього будинку навряд чи їй здається чимось необхідним. Ситуація трохи змінюється, коли з’являється постоялець Игнатьич. Тепер вона встає дуже рано, щоб приготувати йому їсти, прибирается в будинку.
Молодість героїні теж не була легкою. Вона сподівалася на щасливе життя з коханим чоловіком, але випадок розпорядився інакше, звівши її з іншою людиною. Погодившись на небажаний шлюб, Мотря вже прирекла себе на страждання. До того ж, через деякий час у село повернувся Тадей, її коханий. Він не зміг зрозуміти і пробачити жінку. А Мотря відчувала свою провину перед ним і навіть взяла на виховання його дочку Кіру.
Все, що мала героїня – це коза, фікуси і колченогая кішка, яку вона взяла до себе з жалю. Але, ні бідність, ні неприємності, не озлобили жінку. Вона зберегла в собі дуже важлива якість – це гуманізм. Допомоги людям вона бачила своє призначення і за працю не брала грошей, яких так потребувала. Люди зверталися до Мотрони, але за очі сміялися з неї. Безкорисливість героїні вони вважали недоумством, адже самі давно загрузли в дріб’язковості і корисливості.
Головна героїня, це образ праведниці, яка живе, допомагаючи людям, які її зневажають. Та й за своє добро вона не чекає відповіді добра. Так як вона по-справжньому добропорядочна.
Автор показує суспільству, що таких людей, як Мотря, залишилося дуже мало, адже саме на них тримається і місто, і село.
