Вірш «У славетної могили» було написано А. Твардовським у розпал військових дій в 1943 році. Цей твір має біографічну основу. У 1941 році в битві загинув бойовий командир поета. Перебуваючи на посаді військового кореспондента, А. Твардовський по кілька разів повертався в одні і ті ж місця. У 1943 році він опинився неподалік вже звільненого від німецько-фашистських загарбників Смоленська, де і був похований командир. Спогади про смерть товариша нахлинули на поета, а потім вилилися на папері.
Тема вірша – смерть і похорон бойового товариша, його могила. А. Твардовський стверджує, що смерть забирає лише тіло людини, але в душах близьких людей він завжди живий. Поет показує, наскільки важлива пам’ять про людину.
У центрі твору образ ліричного героя, від його імені ведеться розповідь. Чоловік повертається в місця, де «пам’ятна кожна п’ядь землі». А все тому, що саме тут колись довелося відступати під натиском ворожих військ, але головне – тут залишилися бойові товариші. Далі ліричний герой згадує, що в цьому місці ховали командира полку, якого солдати вважали батьком.
Похорон командира-батька в деталях закарбувалися в пам’яті солдата. Він розповідає, як фронтові товариші під кулями копали яму, поспішали і змінювалися по-двоє. Навіть в таких умовах вони намагалися зробити останній притулок дорогого серцю людини краще: «глибше, ширше». Цікаво, що А. Твардовський називає могилу окопчиком. На дні могили командира поклали зелену хвою, «щоб спав він, як сплять… на привалі». Сосна, ялина – дерева, які символізують життя. Можливо, в цьому контексті хвою слід розуміти, як символ того, що командир завжди буде жити в серцях солдатів. До речі, могилу солдати викопали під сосною. Перед відходом солдатів подумки звернувся до батька полку: «Пробач, залишайся, рідний!».
В останніх чотирьох катренах ліричний герой повертається від спогадів в даний час. Він каже, що з моменту поховання пройшло два роки. Чоловік упевнений, що весь цей час командир чекав своїх бійців. На жаль, в гостях у нього солдатам довелося бувати недовго, адже захід все ще чекав звільнення. Наприкінці вірша «У славетної могили» автор підводить риску під сказаним. Він каже, що командир завжди залишається з солдатами і знову називає його рідним.
Щоб виразно передати спогади і передати повагу і любов до командира А. Твардовський використовує художні засоби. У вірші є метафори («пил сорок першого літа», «узлісся… особою пам’яттю свята»), епітети («жовті соснові коріння», «жовта могила», «смоленська сосна»). Також автор використовує антитезу «тоді ми пішли на схід, тепер ми йдемо на захід», яка допомагає передати масштабів військових дій.
Вірш А. Твардовського умовно можна поділити на дві частини: опис минулих подій і справжніх. Незважаючи на складну часову організацію, композиція твору проста. Воно складається з дев’яти віршів з перехресною римою. Кожен катрен продовжує попередній. Написаний вірш амфибрахием.
