Філософські роздуми про справжній сенс людського життя і про вічні цінності знаходять місце у творчості багатьох поетів. Не виняток і А. Твардовський. У 1957 році він створив вірш «Про сущому». У ньому автор осмислює призначення поета і людини взагалі.
Тема вірша – справжня сутність буття і поетичної творчості. Автор стверджує, що слава – пустушка, потрібно цінувати прості радості, бачити щастя в кожній деталі природи. А. Твардовський також показує, як важливо вміти бачити людські переживання і бути впевненим в своїй чесності.
У центрі вірші ліричний герой, який зливається в єдине ціле з автором. Твір «Про сущому» побудований як монолог-роздуми ліричного героя, тому написано від першого особи. Вже в першому рядку герой заявляє, що його не цікавить слава, так як вона тлінна. Владу він вважає просто «дріб’язковою пристрастю». Далі герой розповідає, що ж потрібно цінувати в цьому світі.
На його думку, потрібно залишати в своєму серці частину від ранкового лісу, дитячі спогади, запах бору і березовий сережку. Також слід зберегти в собі частину від моря і берегових каменів. На думку А. Твардовського, людині потрібна «пісня та, що юність співала». Дуже важливо жити для інших, не відрікаючись ні «від біди», ні «від перемоги». При цьому не можна стояти осторонь подій, будь вони радісні або сумні: «…бачити все і все знайти, всього не видали навчаючись».
В останньому куплеті поет говорить про найсокровеннішою «нужді», і ці слова як би підбивають підсумок усього сказаного в попередніх куплетах. А. Твардовський разом з ліричним героєм зізнається, що йому «дорого до сліз» осознанье того, що життя було прожите за законами правди.
У вірші А. Твардовського «Про сущому» тісно переплітаються філософські роздуми і лаконічні пейзажні замальовки. Щоб це все гармонійно поєднати, автор використовує різні художні засоби. Головну роль у тексті відіграють метафори: «слави тлін», «влади дріб’язкова пристрасть», «йде в дитинство стежка», «море, миючий з піною каміння теплих берегів», «тягнув свій віз». Епітети роблять монолог ліричного героя більш виразним: «ранковий ліс», «пахуча конопля», «тверде».
Композиція вірша не така складна і «багатошарова», як його сенс. Вірш складається з п’яти катренів з перехресною римою. Чотиривірші незавершені за змістом, навіть останні рядки в них закінчуються не крапками, а комами або крапками з комами. Це надає монологу плавності, підкреслює філософський відтінок. Написано вірш четырехстопным ямбом. Інтонація розповіді спокійна без вигуків, запитань або недомовленості. Вона як би натякає читачеві, що ліричний герой говорить щиро, нічого не прикрашаючи і не приховуючи.
Вірш А. Твардовського «Про сущому» – зразок оригінального синтезу філософської та пейзажної лірики. Воно дозволяє читачеві відкрити Твардовського не тільки як поета, але і як людини.
