В 1842 році, на одному з літературних вечорів, Некрасову пощастило познайомитися з чарівною жінкою – Панаєвої Авдотьей. Вона була власницею літературного салону, де збирався весь цвіт тодішнього Петербурга.
Варто відзначити, що Авдотья була дійсно гарною жінкою, за нею доглядали багато кавалери, але тільки Некрасову вона відповіла взаємністю.
На момент знайомства поета і Панаєвої, остання вже була пов’язана узами шлюбу. Цей факт ні як не зупиняв молодого Некрасова. Через деякий час він переїхав в будинок Панаевых. Звичайно, такі дії поета викликали ревнощі у законного чоловіка Авдотьї. Він був змушений стати частиною любовного трикутника і терпіти зради дружини.
Кульмінацією роману Некрасова і Панаєвої стало народження дитини. На жаль, малюк прожив зовсім небагато часу і помер в 1849 році. З цього моменту любовні почуття Миколи і Авдотьї стали згасати.
Передбачаючи швидке розставання, в 1850 році Некрасов створює вірш «Я не люблю іронії твоєї…». Дана робота була повністю присвячена взаєминам двох людей, їх почуттів, які були між ними.
Поет пише про те, що почуття любові ще залишилися між ним і Панаєвої, але вони почали згасати з кожним днем. Причиною цього стала смерть дитини. Між коханими наче обірвалося невидима нитка.
Некрасов говорить, що любовні почуття ще горять між ними, і він всіма силами намагається продовжити ці відносини. Але, на жаль, фінал вже зрозумілий.
«Не підганяй розв’язки неминучою!
І без того вона не далека…»
Завдяки наполегливості Миколи, його відносини з Авдотьей тривали ще близько десяти років. На початку 60-х років помирає чоловік Панаєвої. У Некрасова з’являється надія зв’язати себе з Авдотьей узами шлюбу. Але жінка, обрала інший шлях. Вона побажала залишитися вільною і більше не виходити заміж. Після цих подій відносини Некрасова і Панаєвої остаточно припинилися і пара розлучилася.
