Віршована робота «Петербурзькі строфи» була присвячена найкращому другові Мандельштама – Миколою Гумільовим. Ця робота увійшла в збірку віршів Осипа Емільович під назвою «Камінь».
Мандельштам у своєму житті дружив з небагатьма людьми. Кращим його товаришем був саме Гумільов, який покинув цей світ досить рано.
У листі до Ганни Ахматової, Осип Емільович пише про те, що він може безперервно подумки спілкуватися лише з Миколою Степановичем і безпосередньо з нею.
У вірші «Петербурзькі строфи» Мандельштам приділяє увагу циклічності, колообігу життя. Після смерті, людина перероджується і починає жити заново.
У своїй роботі Осип Емільович не використовує негативних висловів і думок на цю тему. Він просто описує взаємозв’язок історичних і літературних подій. Перед читачем відкривається столиця, яка відображена в різні епохи.
У рядках роботи, поет згадує про двох героїв з віршів Пушкіна «Мідний вершник» і «Євгеній Онєгін». Осип Мандельштам частенько використовує жовтизну петербурзьких будівель. А цей колір, виходячи з багатьох робіт інших авторів, завжди асоціюється з болем, млявістю.
Є у рядках вірша і якісь пророчі моменти. Порівнювання велику і могутню Росію з броненосцем, Мандельштам ніби передчуває неминуче настання війни. Так і сталося, адже через рік почалася Перша світова війна, яка спричинила за собою тисячі смертей, яка перетворилася на трагедію всього російського народу.
