Віршовані роботи Андрія Білого досить складно аналізувати, адже в них дуже часто використаний символізм. А це явище в літературі дозволяє поетам і письменникам висловлювати свою думку, свої почуття і емоції в укритті формах. Тому, читач не завжди може правильно зрозуміти, про що ж все-таки хотів сказати автор. Саме тому, аналіз віршів Білого у кожного читача викликає свої індивідуальні і неповторні емоції.
У 1904 році Андрій Білий створив віршовану роботу «Відчай». Я вважаю, що особливістю даної роботи є динамічність. Якщо уважно вчитуватися у кожен рядок і відчути все, про що йде мова, то можна розгледіти ту хвилю, то збільшення, з яким розвивається сюжет.
Зимова завірюха у вірш спочатку «мете», потім «зареве», а після «зривається і завьется». Паралельно з природною стихією, буря вирує і в душі ліричного героя. Навколо нього темрява і холод, відчувається небезпека і самотність. Такий герой докладає всі свої сили, щоб вижити в такому світі, в таких «джунглях».
Також, є вірш рядки, які звернені до нашого світу, в якому так багато самотніх і озлоблених людей. Білий немов кричить: «Душа, зупинися – замри!». Автор робить акцент на тому, що навколишній світ став зовсім сірим холодним довкола торжествує унынье. Тому, для того, щоб змінилася обстановка, світло має пролитися на землю.
«Вонзайте в небо, ліхтарі!» – рядок із вірша «Відчай» говорить про те, що побороти темряву не так вже й просто, тому, людині доведеться використовувати «наточені списи».
Ця творча робота досить актуальна і в наші дні. Адже навколо, в суспільстві також переважає самотність і унынье. І якщо ми, спільними зусиллями, не спробуємо щось змінити, незабаром може наступити ось таке розпач.
