Дата створення: 1864.
Жанр: громадянська лірика.
Тема: страждання народу.
Ідея: будівництво залізної дороги призвела до великої кількості смертей.
Проблематика. Промисловий прогрес в Росії лягає тяжким тягарем на плечі селянства.
Основні герої: народ, оповідач, генерал, Ваня.
Сюжет. Оповідач подорожує нещодавно побудованої Миколаївської залізниці. Він з вікна любується чудовим осіннім пейзажем. Російська природа відкривається йому в усьому своєму різноманітті. Але картини “рідної Русі” наводять оповідача на сумні і важкі роздуми.
Разом з оповідачем у вагоні їдуть генерал з маленьким сином Ванею. Хлопчик теж знаходиться під величезним враженням від подорожі і від залізниці. Оповідач просить у батька дозволу відкрити Вані очі на справжній стан справ.
Будівництво залізниці було дуже великим і трудомістким справою. Для нього було потрібно багато робочих рук. У Росії переважна кількість населення складає селянство, що постійно перебуває на грані голодної смерті. Саме голод зігнав на будівництво селян з усієї Русі. В нестерпних умовах багато з них знайшли тут свою смерть. Проносяться за вікном поля і ліси всіяні кістками людей.
Оповідач малює перед Ванею страшну картину. В місячну ніч мерці піднялися з могил і біжать поруч з паровозом, заглядаючи у вікна. Вони розповідають про своє непосильній праці, про голод і хвороби, про всіляких штрафи та покарання. Мерців цікавить лише одне: чи пам’ятають про них живі задоволені люди, які їдуть у вагонах.
Ваня не повинен відвертатися від цієї неприємної картини. В його віці пора вже зрозуміти, якою ціною куплено їх комфортну подорож. Ось за вікном виникає образ “хворого білоруса”, на якого страшно дивитися. Важка робота скалічила його фізично і, що найжахливіше, духовно. Людина перетворився в бездушний автомат, який навіть після смерті механічно продовжує довбати застиглу землю. Але ця праця нескінченно піднімає російської людини. Тільки завдяки зусиллям мільйонів селянських рук Росія рухається вперед. Народ витерпить всі випробування, треба лише навчитися поважати його за це.
Ваня сприйняв розповідь, як казковий сон, в якому сам Бог показав йому справжніх будівельників залізниці. У генерала ця заява викликала сміх. Він заперечує оповідачеві і приводить в приклад шедеври світової скульптури і архітектури. Народ, на його думку, “дике збіговисько п’яниць”, які замість творчої роботи прагнуть все зруйнувати. Генерал незадоволений тим, що Ваня побачив страшну картину. Він пропонує оповідачеві показати і “світлу сторону”.
Оповідач згоден. Велике будівництво закінчилося. Трупи зариті в землю, хворих та калік “приховані в землянках”. Що залишилися в живих, самі міцні і витривалі робітники збираються для отримання розрахунку. Неграмотні селяни тільки дивуються, довідавшись, що за ними числяться великі борги. Начальство показує їм записи про невихід на роботу, про взятих вперед грошах. У кінцевому рахунку виходить, що люди, працюючи на межі людських сил, ще й винні.
З’являється “головна” дійова особа – підрядник. Він не поспішаючи об’їжджає свою ділянку і прискіпливо оглядає роботу. Селяни з напругою спостерігають за виразом обличчя начальства. Нарешті, зморений підрядник виносить свій вердикт: “молодця!.. молодця!..”.
Підрядник вітає всіх робочих з закінченням будівництва. Він наказує їм в честь свята зняти шапки. В знак своєї особливої прихильності підрядник видає селянам… “бочку вина” і прощає всі борги.
Оповідач вже не може приховувати свого сарказму. Приголомшений народ деякий час мовчить, поки не лунає самотній крик “ура”. Він підхоплюється всієї натовпом. При вигляді обіцяної бочки робочі забувають про всі перенесені страждання, про загиблих товаришів і про чесно зароблених грошах. З коляски підрядника выпрягают коней, і народ добровільно влазить в чергове ярмо під гучні тривалі крики “ура!”. Це воістину “світла” і “втішна” картина.
Відгук про твір. Вірші Некрасова відрізняються реалізмом і високою гражданственностью. Цей твір присвячено будівництва Миколаївської залізниці, яке обійшлося надто дорогою ціною. Генерал у вірші уособлює собою вищий стан, який не розуміє, що промисловий розвиток Росії – заслуга багатомільйонного селянства, а не інженерів і підрядників. Жертви серед народу ніхто не вважає, але саме прості люди забезпечують велич своєї країни, не вимагаючи за це ніякої нагороди.
