Поняття особистості нерозривно пов’язане з індивідуальністю. Кожна людина наділена індивідуальними рисами характеру, природними схильностями, властивими тільки йому, здібностями, талантами. І ці індивідуальні особливості служать відправною точкою особистісного розвитку. Ступінь цього розвитку залежить від зусиль та можливостей самої людини. Як індивідуальність, він мимоволі протиставляє себе суспільству, підкоряючись внутрішньої потреби в незалежності.
Так, цей розвиток особистості відбувається у внутрішньому і, буває, у зовнішньому протиборстві з суспільством. Це шлях сильної особистості. Ще Максим Горький зазначав, що людину формує опір навколишньому середовищі, в якій нерідко панує вульгарність, відсталість і неуцтво. Слабкі особистості, яких досить багато, пливуть за течією.
Таким чином, кожна людина є особистістю. Але якою особистістю? Є видатні особистості, які проявили себе в якій-небудь сфері діяльності. Вони, як правило, наділені талантами та сильним характером. Вони відомі. Але популярність – не критерій цінності особистості. Особистість цінна, коли вона служить Добру, Істині, Красі. Є Пушкін, Бах, Достоєвський, Серафим Саровський і є Гітлер, Геббельс, Ленін, Робесп’єр. Усі вони відомі особистості, але одні були на боці Світла, інші – на стороні Тьми.
Те ж і з сильною особистістю. Людина може підпорядковувати собі інших людей, йти до особистого успіху, багатства і визнання “по головах”, завдаючи комусь горе. І все це в ім’я себе. Інша сильна особистість твердо слід моральним принципам, не досягає видимого успіху, але залишається з чистим сумлінням. Хто з них достойніше?
Є багато простих світлих людей, які намагаються нікому не заподіяти зла, займаються улюбленою справою у відповідності зі здібностями, відпущеними їм природою, розвивають їх наскільки можливо, живуть гармонійної, щасливим життям. Вони надійні, відповідальні, добрі до людей, можуть здійснювати вчинки заради них на шкоду собі. І це прекрасні особистості, на них тримається земля. Таким був старшина Васьков у повісті Бориса Васильєва “А зорі тут тихі…”.
Є особистості сірі. Вони позбавлені прагнення до саморозвитку. Всі їх бажання направлені на споживання. Вони нудні, і з ними нема про що говорити. Їжа, зарплата, покупки, придбання – ось все, що їх цікавить. Коли на таку особу звалюється спадщину чи ще якесь матеріальне благо, її починає розпирати від власної значущості і презирства до бідноті.
Виходить, справжня особистість – це гідна особистість. І гідність її вимірюється не знаменитістю, не популярністю, а совістю, благородством, застосуванням своїх здібностей і талантів до блага людей, країни і Блага вищого. Тільки в цьому напрямку є сенс розвитку особистості.
