Прочитавши розповідь «Доля людини», хочеться відзначити, що він за обсягом охопленого історичного матеріалу, описаного в ньому, нагадує роман, який помістився на сторінках розповіді. Михайла Шолохова можна віднести до письменників-реалістів. Описуючи щасливу радянську перебування, він не оминав гострих, конфліктних моментів у долі людини, що символізує цілу епоху в розвитку радянського суспільства.
За своєю структурою «Доля людини» є розповіддю в оповіданні, адже ми знайомимося з його змістом зі слів автора і головного героя – Андрія Соколова, який самостійно розповідає про своє життя. Головний герой був яскравим представником тодішнього суспільства. Спочатку він служив червоноармійцем, потім був простим робітником під час знаменитих «п’ятирічок», у нього була щаслива сім’я, любляча дружина і діти. Але все це зникло під час війни.
На сторінках розповіді ми дізнаємося про нелюдські випробування, через які пройшов Андрій Соколов. Це і поранення, і німецький полон.
Війна, відібравши у Соколова все, що він так любив, не змогла зламати його дух, волю до перемоги, світлого майбутнього, любов до всього живого. Андрій знайшов у собі сили і простягнув руку допомоги хлопчику Івану, таким же самотнім і нещасним, як і він сам.
Шолохов задається питанням, що ж чекає їх у майбутньому? І як би відповідаючи на питання, письменник з надією каже, що цей простий російський мужик знайде в собі сили і виховає мальченку, як свого рідного сина.
Своєю розповіддю Шолохов хотів закликати нас до мужності, до вміння долати трагедію в самій трагедії. Рука допомоги маленькому хлопчикові стає чином віри у нове світле майбутнє.
