Своєрідність композиції відомого твору Михайла Шолохова «Доля людини» в тому, що це розповідь в оповіданні.
В експозиції автор дає детальний опис теплого весняного дня. Особливу увагу звернено на річку Бланку, води якої навесні широко розлилися.
Опис оживаючої природи включено в текст не для витонченості стилю, а для асоціації з долею людини, який теж оживає після негараздів.
Зав’язка оповідання починається з появою головного героя. Кремезний чоловік разом із маленьким хлопчиком підсіли до автора на тин. Вони чекали на переправі човен, і щоб скоротати час, почали невимушена розмова.
Розповідь головного героя про себе можна вважати кульмінацією загального тексту. Якщо ж розглядати його окремо, то в ньому вже виділяються свої композиційні частини. Експозиція – довоєнне життя Соколова. Зав’язка – догляд на фронт, прощання з родиною. Кульмінації – суд над зрадником, розмову з комендантом, пояснення з Ванею.
Розв’язки у розповіді від імені головного героя – ні. Але є розв’язка загальна – головний герой і хлопчик йдуть, а оповідач дивиться їм услід і намагається не заплакати, щоб не поранити серце маленького хлопчика.
Своєрідна композиція твору включає два оповідання: зовнішній і внутрішній. І відповідно це передбачає двох оповідачів. Перший розповідь ведеться від імені автора, а другий від імені головного героя. Така побудова розповіді дозволяє глибше розкрити образ головного героя.
Андрій Соколов розповідає про свою долю, приділяючи увагу подіям і своїм почуттям. Але він не бачить нічого особливого в собі самому. Автор же навпаки більше оцінює самого героя, помічає в ньому високі моральні якості справжньої людини.
Завдяки композиційному прийому «розповідь у розповіді» автор застосував всі три способи зображення в літературі: епос, лірику і драму. На початку розповіді розміщено епічний опис весняного дня. Немає нічого особливого в тому, що кожен рік приходить весна. Однак у творі це має символічний сенс – точно так само, як оживає природа – так оживає і людина після перенесених бід.
У розповіді головного героя присутній елементи драми. Як і в п’єсі, герой розкриває свій образ через монологи. А ремарки автора допомагають у його повному розкритті. Як і в драмі, тут є напружений конфлікт – людина проти війни, гуманність проти жорстокості.
Лірики теж багато в оповіданні. Головний герой говорить про свої почуття і переживання. Сцена визнання Андрія Вані в тому, що він його тато, вражає своєю емоційністю.
У фіналі оповідач говорить, що майже не може стримати сліз, дивлячись услід героям. Він намагається зрозуміти, що ж він відчуває: повага, захоплення, жалість по відношенню до нових знайомих. Це знайомство залишила яскравий слід у душі оповідача.
Образ Андрія Соколова зображений багатогранно і реалістично. Він розповідає про себе дуже просто, використовуючи просторічні вирази. А оповідач говорить про нього шанобливо.
