У повісті Бориса Васильєва «А зорі тут тихі…» закладений важливий посил – «у війни не жіноче обличчя». Автор, створивши жіночі образи, протиставляє їх ніжність і доброту жорстокості війни.
У повісті діють п’ять молодих дівчат, яких направляють у загін старшини Васкова. Вони різні зовні й за характером, але є те, що їх об’єднує – це молодість і вміння цінувати життя свою і чужу.
Дії відбуваються на тлі гармонійної природи, яка заспокоює. Тому ще болючіше, коли цю гармонію руйнують постріли ворога. Письменник натякає, що і природі, і жіночої сутності чужа війна. Але вона нахабно втручається і все руйнує.
П’ять жіночих образів – п’ять різних історій. У кожної дівчини була своя життя, коли ще був світ. Ці спогади протиставляються їх військової дійсності.
Маргарита Осянина була хорошою дружиною і матір’ю. Вона рано вийшла заміж, але не шкодувала про це. Адже її шлюб не можна було назвати щасливим. І ця обставина вплинула на те, що коли вона овдовіла, то більше не хотіла знати інших чоловіків. Війна знищила її маленький, але щасливий світ. І тепер вона більше не дружина, а боєць, старша по взводу. У цьому образі ми бачимо, що війна руйнує сім’ї, позбавляє жінку головної функції – бути матір’ю.
Євгенія Комелькова – красуня, яка звикла жити так, як їй підказує серце. Вона є дочкою офіцера і, можливо, тому має сталевий характер. До війни вона активно проводила час: їздила на конях, каталася на мотоциклі, грала на гітарі і крутила легкі романи з чоловіками. Але спочатку війни всю її родину розстріляли німці – і вона залишилася зовсім одна. Тепер Женя – боєць, зенітниця, спрямована до старшині Васкову. Однак ця дівчина не втратила своєї життєрадісності і намагається дарувати радість іншим людям. Вона не просто гарна, але й артистична особистість. Цим чином, письменник показує, що війна знищує красу і мистецтво. Не дарма про Дружину кажуть, що з неї можна було ліпити скульптури.
Софія Гурвич – представниця інтелігенції на війні. Вона була студенткою університету, любила читати, ходити в театр. Її неабиякий розум і відповідальність роблять з неї непоганого бійця. Однак автор натякає нам, що її розум міг би послужити на благо в мирний час. А так, війна просто знищує розумних людей. Коли дівчину вбивають ножем, Васьков сумно розмірковує про те, що Соня могла б народити дітей, а вони їй – онуків. А так цілий ланцюг перервався життів. Іншими словами – автор говорить нам про те, що війна знищує цілі роди.
Образи Галини Четвертак і Єлизавети Bričkinoj – це приклади простих, сором’язливих дівчат. Вони обидві любили мріяти. Але війна і мрії – не сумісні поняття.
Дівчата під час завдання гинуть, у живих залишається тільки їх старшина Васьков. Він відчуває важкий тягар провини. І хоча цієї провини не було, він відчуває свою причетність до того, що вони, мужики, не могли вберегти жінок. У війни не жіноче обличчя» – а значить, натякає нам автор, жінка не повинна воювати.
