Андрій Болконський – один з улюблених героїв Лева Миколайовича. На прикладі цього образу автор «Війни і миру» показує, як один випадок може перевернути свідомість людини, вплинути на сприйняття їм життя. Князь Андрій з шанованої у вищих колах сім’ї. Він з дитинства мав можливість спостерігати за інтригами, обманом на світських прийомах і вечірках. Життя в такому суспільстві набридла чоловікові, як тільки з’явилася можливість відправитися на службу, він нею скористався. Своє рішення князь пояснює дуже просто: «Я йду на війну, тому що те життя, яку я тут веду, не по мені».
Ще до війни князь Андрій начувся про Наполеона, його величі і славі. Наполеон став для молодої людини кумиром. Вирушаючи на службу, Болконський мріє стати таким же великим, як французький полководець.
Йдучи на битву під Аустерліцем, Андрій Болконський передчуває шанс для подвигу. Прояви своєї хоробрості й героїзму. Дійсно, доля надає йому таку можливість. Російська армія зазнає серйозної поразки. Солдати починають тікати з поля бою. У цей момент Кутузов звертається до Болконскому: «…що ж це?». Князь у відповідь бере прапор і прямує у бік ворога, за ним повертається і військо. Під час бігу з прапором Андрій відчуває неймовірний душевний підйом. Навіть свист куль, спрямованих проти нього, приносить насолоду.
Ейфорія від вчиненого подвигу триває недовго. Болконського ранить куля, і він падає на землю. В цей момент особа князя звернено до «високого неба». Небо змушує молодого чоловіка задуматися про сенс життя. Він усвідомлює, що всі подвиги, війни і, нарешті, самі люди – дрібниці, нікчемність. Є речі незбагненні, непорушні і тільки вони приховують справжній зміст. В один момент змінюється і ставлення Андрія до Наполеона. З кумира він перетворюється жалюгідного, дрібного чоловічок, якого, як і всіх, підстерігає смерть. Болконський, нарешті, розуміє, що Наполеон не стільки здобуває славу, скільки сіє смерть. Адже ніхто не має права відбирати життя в інших.
Князь Андрій зумів вижити після важкого поранення, але став зовсім іншою людиною. Через страждання він очистив свою душу. Якби не трагедія під Аустерліцем, невідомо, який характер сформувався б у цього героя. Можна припустити, що він отримав би орден, загордився. Наполеон так і залишався б для Андрія зразком героя, і він намагався йти по його стопах, бути на нього схожим. А це значить, що він з легкістю би приносив іншим біль і страждання.
Таким чином, битва під Аустерліцем, описана в романі «Війна і світ» – переломний момент не лише в війну 1805-1807 рр., але і в житті головного героя. Андрій Болконський сліпо слідував своїм поверхневим враженням від особистості Наполеона. Він зовсім не замислювався про те, яка душа і які вчинки ховаються за пихатим виглядом. Поранення під Аустерліцем відкрило внутрішньому погляду героя, те, що ми не помічаємо в суєту земного життя. Це і допомогло зруйнувати помилкове уявлення про кумира.
