З-під пера А. Н. Островського вийшло близько 60 п’єс, які прославили ім’я автора і зробили його вічним у пам’яті російської літератури. Однією з найбільш рішучих і відвертих є п’єса «Гроза», в якій ми спостерігаємо за світом самодуров і за їх безмежними вчинками, які, в кінцевому підсумку, призводять до трагічних наслідків.
Дія розгортається в самому звичайному містечку Калинов. Але те, що в ньому відбувається, привертає нашу увагу. Ми, читачі, спостерігаємо за тієї задушливої обстановкою, в якій опинилися жителі Калинова. На них щодня впливають жорстокі купці з дозволеним статусом.
У п’єсі досить багато другорядних образів. Вони допомагають автору розкрити типи взаємовідносин між людьми того часу, розкрити риси характеру головних героїв. Умовно, можна поділити героїв на пари, які чимось схожі.
Дуже схожі між собою Марфа Кабанова (Кабаниха) і Дикою. Вони владні люди, їм ніхто не сміє перечити. Дикої головує в містечку Калинів, а Кабаниха у своїй садибі. Обидві персони з повагою один до одного ставляться, адже вважають себе схожими і однаковими.
Варвара, дочка Кабанової, є подругою Катерини. Дівчата завжди поведывают один одному таємниці. Варвара навчилася і пристосувалася до життя в будинку своєї матінки. І головним її вмінням стало брехня. У своїй промові вона прямо заявляє, що без цього прожити в їх родині ніяк не можна. Звичками і характером вона схожа на свою матінку. Їй рівний і інший персонаж – Іван Кудряш. Він меткий і жвавий, він задерикуватий і хвалькуватий. Чимось він нагадує нам самого Дикого. Парочка Кудряш і Варвара в кінцевому підсумку тікають з міста. Але чи зможуть вони стати іншими людьми і звільнитися від принципів самодурства? Це відомо тільки автору.
Є у п’єсі два схожих чоловічих образу. Це чоловік Катерини – Тихон і її коханий Борис. Їх обох можна вважати слабкими і безхарактерними. Тихон не міг захистити Катерину від постійних пригнічення Кабанихи і безмовно підпорядковувався волі своєї матінки. А Борис не зміг забрати дівчину з собою в Сибір, і тим самим, врятувати її від самогубства. Він був повністю залежний від свого дядька Дикого. Обидва персонажа просто не заслуговують уваги, а тим більше любові Катерини.
Мандрівниця Феклуша і Кулигин також стоять у парі, тільки це абсолютно протилежні образи. Феклуша є прихильником «темного царства». Вона завжди виступає на захист самодурів. Кулигин ж, протистоїть образам Дикого, Кабанихи та іншим схожим персонам. Саме він зміг висловити звинувачувальну промову в бік Марфи Кабанової після смерті Катерини.
Завдяки такій різноманітності другорядних персонажів, ми бачимо на їх тлі долю головної героїні Катерини, яка не має рівних у цій п’єсі. Тільки вона змогла завдати непоправного удару по «темному царству» і висловити відвертий протест жорстокості, черствості і беззаконню.
