Осінні мотиви можна знайти практично у будь-якого лірика. Осінь у віршах класиків дуже багатолика, адже її образ пропускається крізь призму індивідуального сприйняття автора. Пейзажна лірика А. Фета та Ф. Тютчева підкорює читачів буйством фарб, стихій і людських переживань. У творчості цих авторів є прекрасні «осінні» зразки. А. Фету належать рядки вірша «Осінь», а Ф. Тютчеву –«Осінній вечір». Перше, що кидається в очі – різний настрій віршів.
Ф. Тютчев пише про світлих осінніх вечорів. Вони розчулюють ліричного героя і автора. Поет помічає кожну деталь пейзажу: «строкатість дерев», шелест багряного листя і «сумно-сиротеющую землю». Саме сумне враження залишає саме образ землі, адже автор уявляє, як скоро над нею зійдуть бурі і холодні вітри.
Рядки, що описують «сиротеющую» землю контрастні живим, світлим зарисовками на початку твору. Тим не менш, вони не пригнічують читача. Цілісна осіння панорама, відображена у вірші Ф. Тютчева, викликає почуття «таємничої принади» та легкої солодкою смутку. Навіть туман у сприйнятті поета виявляється прекрасною «тихої блакиттю».
А. Фет малює сумні «похмурі дні», а його осінь віє холодом. Відразу ж після пейзажної замальовки автор заглиблюється у внутрішній світ людини, стверджуючи, що непривітні осінні дні просяться в людську душу. І правда з приходом осені ми відчуваємо, як душа огортається тугою, нудьгою.
Вже у другому куплеті пейзаж пожвавлюється, заливається золотими і червоними фарбами. Ці рядки відображають пристрасть, любов, але ніяк не ніжність, адже А. Фет підбирає досить різкі художні засоби: «дні, коли в крові золотолиственных уборів…». Тужливий настрій після такого змінюється на «спекотні примхи любові».
Завершальні акорди обох творів таять у собі філософські нотки. Ф. Тютчев пише про «лагідної усмішки увяданья», натякаючи на схил людського життя, людські страждання. Так, між останніх рядків ледве помітно пробивається мотив швидкоплинності життя. А. Фет зображує безжалісність осінньої пори, натякаючи на безжалісність старості.
В кінці обох віршів з’являється однаковий абстрактний образ «сором’язливої печалі», в обох випадках він переноситься з природного на людську натуру. Правда, у Тютчева цей образ більш м’який, лагідний, а у Фета – різкий і безжальний.
І Тютчев Ф. і А. Фет створюють осінні пейзажі за допомогою багатого набору художніх засобів. Головним інструментом цих майстрів слова є епітети, в тому числі й кольорові. Образи природи вони оживляють за допомогою метафор. Не можна не помітити, що в «Осінньому вечорі» Ф. Тютчева сплітаються візуальні і звукові образи, а пейзаж А. Фета повністю візуальний. Зате А. Фет більш глибоко проникає в людську душу, в той час, як головне завдання – показати красу природи, природного руху душі, які пожвавлюються з приходом золотої красуні.
