Діти, позбавлені дитинства – тема оповідання Леоніда Андрєєва «Петька на дачі». Це твір залишає гіркий осад з-за невирішеною в кінці проблеми.
Тут кілька дитячих образів. Головний герой – Петька, хлопчик 10 років. Крім нього важливу роль відіграють Миколка і Митя.
Миколка старше Петі на три роки і вважає себе більш досвідченим. Митя – гімназист, з яким зустрічається головний герой на дачі. Петьку і Ніколку зближує бідність і те, що вони працюють у перукарні. Але все ж, між ними є велика різниця. Петя ще вміє мріяти, не придбав шкідливих звичок. І хоча від виснажливої праці він став схожим на старого карлика, в душі у нього ще жевріла надія знайти найкраще місце.
Миколка – породження вульгарного похмурого оточення, в якому йому доводилося існувати. Підліток перестав боротися і просто став таким, як усі. Він почав палити цигарки, сваритися і навіть пробувати горілку. Миколка підслуховував сороміцькі історії про занепалих жінок і, посміхаючись, переказував їх Петькові.
Хлопчик 13 років вважав себе вже дуже дорослим і від цього важничал. Його мало тішило, тому щоб хоч якось розважитися, він бігав на сусідню вулицю, де часто траплялися п’яні бійки. Яким же має бути безрадісним існування підлітка, щоб його розважала потворна картина бійки. У героя вже почало формуватися збочене сприйняття життєвих цінностей. Але поки що Миколка більше створює видимість дорослого циніка, ніж є насправді. Коли Надія забирала Петьку на дачу, Миколка намагався здаватися байдужим, але насправді йому дуже хотілося, щоб у нього теж була мати, хоча б така сама товста, як ця Петькина Надія.
В оповіданні, на перший погляд, найбільшого співчуття заслуговує головний герой, Петька. Він – молодший працівник в перукарні, йому всього 10 років. Проте хлопчик змушений трудитися нарівні з іншими – і від цього став схожим на старого карлика. І все-таки у Петі є ще надія на краще життя. Неспроста адже навіть маму звати Надія. Серед його одноманітного життя з’явився хоч і маленький, але світлий мить – поїздка на дачу. А що є у Миколки? Він самотній і нещасний, хоч і прикривається зухвалою поведінкою. Про нього забуває навіть Петька в хвилину радості. Можливо, саме про таких, як Миколка, каже в кінці барин, що є діти, яким живеться ще гірше.
Миколка – цікавий образ в оповіданні. Він намагається заховати свою біль за маскою цинізму і байдужості. Хлопчик копіює звички вульгарного суспільства, в якому живе, але насправді відкидає його і навіть може стати загрозою. У кінці слова Миколки звучать дійсно загрозливо: «От чорти! Щоб їм повилазило!» На запитання Петра, хто саме, він відповідає: «Та так… Усе». Хлопчик ще не знає, хто винен у його положенні, але вже інстинктивно здогадується, що все-таки хтось винен.
А винна державна суспільну бездіяльність і байдужість до проблем дітей з бідних сімей – так вважав автор і закликав почати допомагати таким дітям, а не просто жаліти їх.
