В 1898 році був опублікований розповідь Антона Чехова «Агрус» у виданні «Російська думка». Твір відноситься до трилогії, куди входять розповіді «Людина в футлярі» і «Про любов».
«Агрус» – це твір про людину, який поставив собі в житті мету – придбати садибу і вирощувати там кущі аґрусу. Мрія може здатися нічим непримітної і нешкідливою, але проблема в тому, що заради неї він багато в чому собі і дружині відмовляв, недоїдав і недопивал і все заради того, щоб потім в старості відчути себе справжнім паном.
Роль Івана Івановича Чимша-Гімалайського в оповіданні «Агрус» важлива, від його імені йде розповідь про долю головного героя, який мріяв про придбання садиби з аґрусом.
Автор говорить про життя цього героя не дуже багато. Він працює ветеринарним лікарем і любить розповідати різні повчальні історії.
Івана Івановича можна назвати резонером, тому що його роздуми дуже схожі з ідеями автора. Цей герой у мрії свого брата Миколи побачив низовина. Його бажання придбати садибу в селі він розглядав, як спосіб сховатися, піти від боротьби, «чернецтвом без подвигу». Іван Іванович роздумує про те, що людина не повинен себе обмежувати кількома аршинами землі, а досліджувати, пізнавати весь світ.
Цікава так само і його думка про те, що для людини небезпечна ситість і неробство. Вони розвивають у ньому нахабне зарозумілість. Герой бачить це у своєму братові, який, досягнувши бажаного, став пишатися цим і навіть вимагати від інших, щоб його називали «ваше високоблагородіє». Микола Іванович вже не був тим самим бідним чиновником, а перетворився у цього поміщика.
Через слова свого героя автор доносить до нас мораль, яка стала афоризмом: «Треба, щоб за дверима кожного задоволеного, щасливої людини стояв хто-небудь з молоточком і постійно нагадував би стуком, що є нещасні…»
Іван Іванович каже про те, як люди часто байдужі до інших, засліплені своїм власним благополуччям і не помічають біди інших людей. Він усвідомив цю істину почасти завдяки власному братові. Микола жив у нужді, знав її, але коли досяг мети, немов забув про все. Він став досита їсти, багато спати і від цього став товстіти. Найбільшу радість приносив йому його аґрус. Іван Іванович чув, як навіть вночі він вставав і їв по ягідці. Герой радів агрусу, незважаючи на те, що він був кислий. Микола домігся бажаного і не визнавався сам собі, що реальність не така вже й солодка.
Іван Іванович каже своїм товаришам, що вже не молодий, і тому не годиться для боротьби. Йому залишилося переживати і прикро. Від цих ідей Іван Іванович погано спить по ночах, у нього горить голова. Герой звертається до молодшого за нього поміщику Альохіну з проханням не здаватися, а робити людям добро. І ми розуміємо, що це звернення насправді автора до читачів.
