Тема взаємодії людини і природи була і буде актуальною у всі часи. Екологічні проблеми з кожним роком стають все гострішими.
Кожен письменник у своїй творчості так чи інакше зачіпає тему природи. Не є винятком автор збірки «Цар-риба» Віктор Астаф’єв. Проблема, піднята в цьому творі, не нова і звучить наступним чином: природа – раба людини або предмет для поклоніння?
Головним героєм цього оповідання є Зиновій Утробіна, або Игнатьич, таке звернення до нього частотно на сторінках твору. Рід його діяльності – рибальство. Игнатьич – умілий рибалка, свою справу він знає і виконує просто професійно. Жодна риба не зможе виплутатися з його мереж. Він справжній володар річковій гладі. Справжній цар. І веде він себе по-царськи, знаючи, що йому немає рівних.
Игнатьич прагне ловити якнайбільше риби. Навіщо вона йому потрібна, у таких кількостях? З перших сторінок повісті ми розуміємо, що Зіновій зажиточен, його сім’я – одна з найбагатших у селі. Та й рибу він не продає. Вся справа в тому, що цією людиною рухає горезвісна жадібність. А ще бажання перевершити інших гарних рибалок.
У кого більше риби, той вважається кращим. І ось за цей статус і борються умільці. Егоїзм штовхає людей на те, щоб губити природу і її незліченні багатства. Навіть можливість попастися в руки рибнагляду і подальше за цим сором не лякає рибалок і Игнатьича.
Ось тут-то і з’являється Цар-риба, щоб випробувати нашого героя. Такий багатий улов – це вирок, дане згори. Повір’я говорить, що піймавши таку рибу, потрібно її відпустити. Тільки Игнатьич вирішує інакше. Жадібність не дозволяє йому випустити рибу, в якій ікри тільки на 2 відра. Тут навіть не бажання наживи рухає рибаком, а прагнення стати предметом обговорення і заздрості всього селища. Він, звичайно, розуміє, що одному впоратися з такою величезною рибиною навряд чи вийде. Можна покликати на допомогу брата. Та ось тільки ділитися з ним зовсім не хочеться. Причому не тільки здобиччю, але і славою кращого рибака. А це вже зовсім неприйнятно для Игнатьича.
Зрештою, Зіновій виявляється разом з рибою у воді. Ось як повинна закінчитися життя щасливого досі рибака – неминучою загибеллю. Він притискається до холодного тіла риби і скоряється долі. Він уже більше нічого не хоче і не бажає. Раптом приходить усвідомлення того, наскільки він був не правий у своїх вчинках. Игнатьич розкаюється у всьому, що робив. Причому, щиро і від душі. Аналізуючи минуле життя, він згадує і дівчину, яку образив. У неї він також просить вибачення.
Віктор Астаф’єв у своєму творі показав, наскільки тісно пов’язані природа і людина. А також поставив в центрі такої людини, яка через помилки та неправильне поводження приходить до усвідомлення того, як потрібно жити. Природу необхідно збагачувати, а не тільки постійно брати з неї, ще й у таких кількостях.
На наших очах на сторінках повісті відбувається моральне переродження Игнатьича.
