Поет-лірик був народжений у 1803-му, 23-м числом, місяцем листопадом. Місцем його народження була садиба, що належала його роду, під назвою Овстуг, в повіті Брянська, що знаходиться під Орлом. Первинне утворення Федір отримав вдома. Поет і перекладач Раїч С. Е. крім того, що допомагав дитині вивчати давньоримські віршування і латинь, підтримував зацікавленість хлопчика до грецьких віршів і класичним видам мов. У дванадцятирічному віці Федір зробив переклад Горація, а з 1817-го вільним слухачем відвідав лекційні бесіди в університеті Москви, на відділенні словесності. Листопадом 1818-го юного людини заочно прийняли до університету, а вже на наступний рік обрали в члени Товариства російської словесності.
1821-му Федір Іванович закінчив своє навчання і відправився на службу в Колегію закордонних справ від Держави, звідки згодом виїхав до Мюнхена. У німецькому місті він виступав як аташе при Російської місії дипломатів. Тим же роком він звів знайомство з такими особистостями, як Шеллінг і Гейне, а 1826-му став чоловіком Елеонори Петерсон, при народженні нареченої графинею Ботмер.
У шлюбі було народжене троє дітей, проте 1838-м роком жінка помирає внаслідок хвороби, після катастрофи на «Миколу 1». Поет був дуже засмучений цією подією, в результаті випробовуваної їм стресу волосся стали сивими протягом ночі. Однак незабаром він поєднався шлюбом з Ернестіна Дернберг, з якої, за припущеннями історіографів, мав любовну інтригу ще під час свого одруження.
1835-му Федір Іванович отримав звання камергера при дворі. 1839-му його кар’єра за кордоном перестала бути актуальною, так як дипломатом він був не потрібен. Однак, аж по 1844-й він продовжив жити за кордоном, а 1843-му він зустрівся з Бенкендорфом, завдяки чому отримав підтримку імператора Миколи 1 в справі створення гарного вигляду Російської держави за кордоном.
Повернувшись 1844-м додому, Федір Іванович вступив в Міністерство Закордонних справ, де спочатку працює як рядовий працівник, а 1848-му – отримує чин головного цензора. Крім цього, молода людина стає учасником у гуртку Бєлінського.
Не випускаючи віршів, Тютчев активно працює над публікаціями творів, які містять його міркування. Серед них «Лист пану Кольбу», «Записка цареві» та «Про цензуру в Росії», крім цих речей було опубліковано ще два-три твори такого жанру. У цей часовий проміжок сфера його інтересів впритул зв’язується зі служінням російському державі, внаслідок чого навіть заримовані рядки містять пропаганду.
1857-м роком Федір Іванович отримує звання статського радника. 1858-му його призначили головою в Комітеті про іноземній цензурі, а 1865-м присвоїли чин таємного радника. За свою службову діяльність їм було отримано в преміальному ключі близько двох тисяч червінцями і стільки ж – срібними рублями.
Характерною рисою поета як творця віршованих рядків, було повторення (дублетирование) деяких слів у віршах. Дуже важливим акцентом служить те, що мислитель не прагнув звеличувати свою діяльність і навіть з деяким зневажливим поблажливо ставився до своєї праці. Частим явищем служить екзистенціалізм в його віршуванні. Всього дослідники виділяють 3 періоди його творчості: початковий, оригінальної поетики Тютчева, політичний.
1872-м роком Федора Івановича спіткало лихо. Його спіткало паралітична поразку однієї з рук (лівій), а також – сталося сильне погіршення зорової функції. Лірика стали долати сильні болі голови. 1873-м роком, незважаючи на протести близьких, поет вирішив піти на прогулянку. 1-го січня його схопив удар. Через півроку Тютчев помер у селі Царський, дана подія сталася 15-го липня.