І. С. Тургенев був одним з найзапекліших противників кріпацтва, хоча сам за походженням був дворянином. Незабаром його твори потрапили в поле зору цензури. 1852 р. позначився скорботною датою – смертю Н.В. Гоголя. В. С. Тургенєва дуже вразило це подія, так як він шанував Миколу Васильовича і як людини, і як майстри пера. Письменник створив статтю про Гоголя, яку опублікували в «Московських відомостях». Цензура порахувала, що в статті були порушені серйозні правила, з-за чого Тургенєв потрапив під арешт навесні 1852 року.
У кімнаті для арешту було написано оповідання «Муму». В листах до друзів і видавцям Тургенєв зізнавався, що основа сюжету була взята з дитячих спогадів. Потрібно відзначити, що письменник сидів у камері, за стіною якої карали кріпаків. Людей нещадно били і письменник чув їхні муки. Можливо, ці моторошні звуки і розворушили його пам’ять.
Прототипами героїв розповіді стали мати Тургенєва – Варвара Петрівна і німий двірник Андрій. Образи дворецького і домашнього лікаря також були списані з реальних людей. Життя матері письменника складалася дуже непросто: спочатку вона жила в бідності, терпіла знущання вітчима і зведених сестер, а пізніше – дядька. Після смерті дядька отримала у спадок багатство і кріпаків, вийшла заміж за багатого поміщика. Життєві перипетії позначилися на характері барині. Вона була жінкою владної, жорстокою і нещадною. Її кріпаки могли бути покарані за дрібниці. Челядь знала, що якщо у барині гарний настрій, це ненадовго. Всі ці риси характеру збереглися і в образі господині маєтку з «Муму».
Німий двірник Андрій, привезений з села, був дуже відданий господині. Варварі Петрівні подобалася в ньому не тільки богатирська сила, але і вміння красиво одягатися. Відомо, що він волів сорочки червоного кольору і добротні армяки. У двірника дійсно була собака по кличці Муму, яку наказано було втопити. Андрій виконав наказ, але на відміну від літературного героя, залишився жити при пані. Сумні події відбувалися в Москві на Остоженке.
Нелегко далася публікація «Муму». Перебуваючи під арештом, В. Тургенєв не міг вислати твір до друку. Після звільнення восени 1852-го він дав знати про оповіданні Івану Аксакову. Сім’ї видавця він припав до душі. «Муму» був включений в «Московський збірник», але він, вже готовий до друку, був заборонений цензурою.
Розповідь Івана Сергійовича вперше побачив світ лише в 1854 р. в «Современнике». Він був помічений цензурою, а видавець журналу був попереджений владою. Подальші спроби публікації були припинені. У 1856 році цензура, нарешті, дозволила надрукувати оповідання у збірці Тургенєва. Влада зрозуміла, що заборона «Муму» викличе в суспільстві невдоволення, тому вигідніше його дозволити.
У перші роки після поширення оповідання в журналі та збірнику творів Тургенєва критики не писали на нього публічних відгуків. Обговорення оповідання велися в листуванні літературних діячів.
