«Повість про справжню людину» – художній твір, заснований на реальних подіях, що сталися з звичайним радянським льотчиком за прізвищем Маресьєв. Автор – російський письменник Борис Польовий – під час війни працював військовим кореспондентом і завдяки цьому познайомився з льотчиком, який став згодом прототипом для головного героя його повісті.
Польовий прагнув у книзі реалістично відтворити історію, яку розповідав йому Олексій Маресьєв. Але все ж таки це художній твір, в якому є місце пейзажам, авторського ставлення. Тому прізвище героя була трохи змінена. Так, на сторінках повісті з’явився Мересьев.
Початок подій – падіння льотчика в густу чашу лісу. Потрапивши в “подвійні кліщі”, він дивом залишився живий, але сильно пошкодив ступні ніг. Першим випробуванням була сутичка з ведмедем, якого війна розбудила. Перемігши звіра, Олексій оцінив ступінь пошкодження ніг і зрозумів, що справи його кепські. Але здаватися не можна було. Він насилу подолав першу тисячу кроків, далі гірше. В кінці він вже просто повз. І коли сил майже не залишилося, герой зустрів двох сільських хлопчаків. Вони перевірили, чи не фріц він. Війна зробила хлопців недовірливими. Серенька і Федька (так їх звали) все-таки повірили Олексію і вирішили забрати до себе. Федько пішов за дедяй Михайлой, щоб той допоміг відвезти льотчика, а Серенька охороняв його і розповідав історію їхнього села Плавні.
Село розташована неподалік лісу в стороні від основних доріг і тому мешканці сподівалися, що їх мине війна стороною. Але вона торкнулася і їх теж. Спочатку вони просто дотримувалися правила німців, але потім прибутку фріци в чорних мундирах і стали вимагати віддати їм 15 добровольців для робіт у Німеччині. Але ніхто не зголосився, і тоді німці розстріляли кількох жителів. Однак і після цього добровольці до них не прийшли. Коли фрици самі з’явилися в село, то вона була порожньою. Тієї ночі всі жителі, взявши скромні пожитки, зникли в гущавині лісу. Чоловіки примкнули до партизанських загонів, а жінки, старі й діти залишилися в дещо облаштованих землянках. Їжі було мало, але все збережене або здобуте жителі ділили порівну. Навіть у таких обставинах вони згуртувалися і залишилися справжніми людьми.
Коли Мересьева привезли в лісову сільце, то всі стовпилися навколо нього і висловлювали співчуття і намагалися допомогти, хоча самі були в складному становищі. Їм було б варто думати про себе, але кожен навпаки намагався забрати льотчика до себе в землянку і нагодувати останнім, що у них було.
По-перше, автор підкреслює цим сердечність радянської людини, особливо жінки. По-друге, люди бачили в Мересьеве захисника, який бився за них.
Завдяки лісовим мешканцям колишнього села Плавні головний герой вижив і трохи поправився. Адже спочатку він був “справжнім шкелетом” – як казали знайшли його люди. Їх простота і доброта – це кращі якості справжньої людини.
