У 912 р. помер легендарний варяг Олег, передавши владу в Києві синові Рюрика – Ігоря. Новому великому князю довелося увійти в історію як грізного суперника Візантійської імперії.
У Стародавній Русі В цей період ще тільки складалися основи державності. Численні слов’янські племена постійно намагалися позбутися від сплати данини київському князеві.
Ігорю Рюриковичу відразу ж довелося зіткнутися з проблемою сепаратизму: після смерті Олега відмовилися коритися древляни. 914 р. великий князь здійснив переможний похід проти древлянських племен і обклав їх ще більшої даниною. Проти уличів, які займають території південніше Київської землі, Ігор відправив свого воєводу Свенельда. Головне місто уличів Пересічений був захоплений.
Зміцнивши вплив в Руській землі, Ігор почав ретельно готуватися до походу на Візантію. Князю не можна було відмовити в хоробрості: молодій, незміцнілій державі протистояла могутня імперія.
У 941 р. Ігор Рюрикович зважився почати похід на Царгород. Це не було самовпевненим кроком. Ігор чудово знав, що основні грецькі сили ведуть військові дії далеко від столиці.
Російське військо безперешкодно підійшов до Царграду і почало грабувати й розоряти околиці. Імператор Роман нічого не міг протиставити загарбникам. Тим часом до греків підійшло довгоочікуване підкріплення. У жорстокому бою військо Ігоря зазнало поразки і ледь встигла зануритися на кораблі. Під час відступу руські лодії були несподівано атаковані візантійським флотом. Слов’яни зазнали справжній жах, побачивши в дії знаменитий “грецький вогонь”. Ігорю Рюриковичу із залишками армії насилу вдалося втекти.
Ігоря анітрохи не збентежило поразку. Діставшись до Києва, він став готувати новий похід. На цей раз князь зібрав небачений на Русі військо, що включає не тільки слов’ян, а й печенігів.
Похід почався в 944 р. Армія рухалася у напрямку до столиці Візантії по суші та по морю. До візантійського імператора з Корсуня та Болгарії прибували налякані посли, попереджаючи про те, що число воїнів Ігоря неможливо порахувати.
Роман оцінив масштаб небезпеки і запропонував Ігорю взяти з Візантії величезну данину і не починати війни. Київський князь порадився з дружиною і прийняв пропозицію імператора. Сторони уклали дуже вигідний для Київської Русі торговий договір.
Через рік, вже з ініціативи Візантії, торговий договір був знову підтверджений.
Переможця Візантійської імперії згубила жадібність. Літописець повідомляє, що в 945 р. дружина Ігоря почала ремствувати з приводу недостатнього вмісту. Князь відправився до древлян і обклав їх нової даниною. При цьому дружина вела себе так, як ніби перебувала на ворожій території.
Закінчивши збір, Ігор відправив основні сили назад до Києва, а сам з малою дружиною продовжив грабіж. На чолі древлян стояв напівлегендарний князь Мал, який вирішив чинити опір великому князю. У недовгій сутичці нечисленний загін був повністю винищений. Загинув і сам Ігор Рюрикович.
Діяльність Ігоря Рюриковича в якості київського князя була неоднозначною. Він домігся великих успіхів у зовнішній політиці, знову змусивши Візантію рахуватися з Київською Руссю. Торговий договір з імперією був дуже важливий для економічного розвитку держави.
При цьому Ігор був далекий від розуміння загальнодержавних завдань. Його політика по відношенню до слов’янських племен базувалась на силі зброї. Ігор вів себе, як типовий варяг-завойовник, якого цікавлять лише розміри данини.
Вбивство Ігоря древлянами – закономірне дія, викликана спалахом невдоволення проти нічим не виправданого сваволі великого князя.
