Михайло Євграфович Салтиков-Щедрін у казці «Премудрий пискарь» показав, як боязнь життєвий труднощів, а також людська бездіяльність призводять до нещасної і порожній життя.
Під час прочитання твору читач ясно розуміє, що підводний світ – уособлення реального світу людей. Пискарь – це алегоричний образ, який уособлює російську інтелігенцію того часу.
Автор по ходу розповіді вказує на безглузде існування головного героя. Він не живе, а тільки існує. Жити пискарю заважає безвольність і нездатність долати перешкоди на життєвому шляху.
Головна думка звучить у фіналі твору: пискарь розуміє, що все його життя, яка тривала понад 100 років, безглузда і сумна. Він не має сім’ї, близьких і рідних людей. Він ніколи нікому не був потрібен, про нього ніхто не згадає ні при житті, ні після смерті. Боязнь різних труднощів і життєвих небезпек заважає герою по-справжньому жити і радіти цьому житті.
Автор показує, як людина, яка боїться всього на світі, сам собі риє могилу у вигляді тісної нори, в якій міститься тільки він один. В цьому проявляються навіть риси егоїзму і небажання спілкуватися з іншими людьми.
М. Е. Салтиков-Щедрін показав історію людини, який міг би щасливо облаштувати своє життя, але замість цього всього лякається і завжди тремтить. Ця тремтіння є сенсом життя пискаря, без неї він вже не може продовжувати своє існування. Навіть у фіналі, коли головний герой намагається перебороти себе і вийти за межі своєї вбивчої нори, він не може перестати тремтіти. Тому що цей інстинкт вироблявся у нього роками. З того моменту, як батько пискаря дав йому настанову.
Тут автор піднімає дуже важливу проблему: роль батьківської настанови в житті людини. Адже в дитинстві пискарь не відрізнявся вузькістю розуму, тільки прийнявши настанови батька, пискарь починає занадто багато думати про те, як зберегти своє життя.
М. Е. Салтиков-Щедрін з допомогою образу премудрого пискаря показав інтелігенцію, яка в ті часи завжди вдавалася паніці. Він висміяв цю частину людей, їх обмежені погляди на життя.
Але автор виходить за рамки опису інтелігенції. Це і характерне для всього людства невігластво, боягузтво, лінь і, звичайно, страх. Письменник засуджує тих, хто боїться ризикувати. Саме тому вони проживають нудну і безглузду життя. Такі люди самі замуровують себе в обмежувальні рамки, які їх не рятують, а, навпаки, знищують.
Для М. Е. Салтикова-Щедріна в казці «Премудрий пискарь» було важливим не просто висміяти цю вузькість поглядів і небажання жити суспільним життям, а ще й виховати нове покоління і показати їм шлях, якого варто дотримуватися.
Таким чином, головна думка сатиричного твору проявилася в тому, що страх перед труднощами ніколи не дозволить людині знайти щастя. Радіти нікчемного існування – означає не поважати себе і привести самого себе до нескінченного самотності.
