Ліричний вірш «Анчар» А. С. Пушкін написав , перебуваючи в Тверському маєтку Вульфів. Рік створення твору — 1828 -й. Протягом двох місяців, з вересня по листопад, великий поет складав своє бентежно-філософський твір, який перевів у форму невеликого вірша.
В цьому році за «неблагонадійним» Олександром Сергійовичем було встановлено таємний поліцейський нагляд, який привів до душевного розчарування поета і бажанням протистояти цензурі. Що турбувало поета, коли він писав «Анчар», аналіз вірша має глибокий філософський зміст.
Екзотична казка про вселенське зло
Східну легенду про що загрожує загибеллю всьому живому дереві Анчар поет наділяє у поетичну иносказательную форму, що відображає власні переживання.
Важливо! Після двох політичних посилань за поетом були організовані переслідування з боку секретного відомства, тому бунтівний революційний протест зі свого боку Олександр Сергійович кодує фольклорним сюжетом у трагічному вірші.
Історія створення вірша Анчар Пушкіна висловлює кардинальну зміну громадянської позиції поета.
Змінюється ліберальне оспівування вільнодумства на гостру критику державної влади, облеченную у форму казкової алегорії.
В основу оповіді закладена легенда про те, що на острові Ява виростає отруйна рослина «древо отрути», отруйна повітря і грунт своїми випарами.
Смертельний отрута сочиться з його гілок, і підступні ватажки тубільних племен змушують своїх рабів збирати цю отруту для того, щоб вбирати їм згубні стріли.
Лексика
В описі аскетичною природи місцевості, де росте анчар, звучать трагічні нотки самотньої долі і дикого вселенського жаху:
«В пустелі чахлим і скупий,
На ґрунті, спекою розпеченій…»
Похмура характеристика, що представляє читачеві саме дерево, чується у парадоксальній фразі, що описує це дивовижне рослина: «зелень мертва гілок». Традиційно зелень символізує процвітання і життєву силу, але зелень в кроні грозного Анчара несе болісну смерть. Поет використовує яскраві художні засоби, з допомогою яких ілюструє фатальну трагічну розв’язку легенди в стилі східного фольклору. Для цього він застосовує архаїчні старослов’янські вислови, посилюють негативну урочистість і гнітючу емоційність тексту:
- «чорний вихор»;
- «по блідому чолу»;
- «лист його дрімучий».
Стародавня легенда, що не має назви, про джерело вселенського зла, зростаючому «на краю пустелі», написана Пушкіним в літературному стилі епічного філософського твору. Деякі експерти жанр вірша називають баладою – піснею, з драматичним розвитком сюжету.
Змістова лінія
Основна думка вірша – несправедливість світоустрою і трагічні відносини між вільною людиною і непохитною владою тирана. Володар, правлячий безмовними рабами – готує смертельна зброя проти сусідів:
«А князь тим отрутою наситив
Свої стріли послушливые
І з ними загибель розіслав
До сусідів в чужі межі»
Покірний раб, народжений вільним людиною, сам засуджений на смертну кару, слухняно підтримує злісного деспота в його підступних і агресивних задумів.
«І той слухняно в шлях потік
І до ранку повернувся з отрутою»
Активна позиція автора вірші – балади полягає в бунтівному протистоянні тиранічної влади і покірністю маси рабів, які вважають ці взаємини законними і прийнятними.
Особливість сюжету
Сюжет вірша відображає особисті уявлення Олександра Сергійовича Пушкіна про добро і зло, є типовою ілюстрацією громадянської лірики великого російського поета початку дев’ятнадцятого століття. Анчар, що символізує смертельне зло, корисний для тирана, що володіє абсолютною владою, який використовує покірного раба для знищення інших людей. Грізне дерево, «породжений природою» в пустелі, що символізує життя, стає джерелом смерті в руках властительного лиходія і безсловесного раба – співучасника нелюдського злочину.
Короткий аналіз вірша Пушкіна В’язень: історія створення та головна ідея
Побудова композиції
В процесі написання вірш Анчар структурно поділена автором на дві частини. На початку твору дається описова характеристика самого «дерева зла» і суворого пейзажу, в якому воно росте, виділяючи отруйну смолу і відлякуючи тварин.
У фінальній частині жорстко і чітко викладаються злочинні дії владики – вершителя доль і його слухняного раба, яких поет зрівнює у спільному мовчазної злочині:
- «Але людину чоловік послав до анчару владним поглядом»;
- «І помер бідний раб біля ніг непереможного владики».
Важливо! У світі людей цар-тиран є метафорою Анчара, смертельної небезпеки і огидного підступності злочинного поневолення для живих людей, що мають активну громадянську позицію.
Головна тема
Центральний образ вірша – дике самотнє дерево Анчар, що росте в пустелі і творча погибель всьому живому – і звірам, і людям.
Автор навмисно створює сильне емоційне напруження з трагічним фіналом, створюючи алегоричне порівняння небезпечного рослини і тиранічної влади.
Тема самотності явно проглядається в описі дерева, породженого природою в день гніву.
Твір звучить як глибока біблійна притча, в якій укладено таємний сенс несправедливого гноблення деспота і раба з мовчазної згоди сторін.
Ритмічний лад
Розмір вірша – четырехударный ямб, в якій наголос падає на другий склад. Це традиційна пушкінська манера написання поетичних драм, що складається з четырехударных і двухударных рядків. Художній ритм вірша літературні експерти співвідносять з манерою трагічних поем великого англійського поета Вільяма Шекспіра.
Вивчаємо російську літературу — вірш Пушкіна Анчар
Аналіз вірша Анчар
Висновок
Вірш несе в собі філософський зміст. У «Анчаре» Пушкін показав не тільки власне бачення добра і зла, тиранії і рабства, але і створив мальовничий образ легендарного отруйного дерева, розширюється до символу зла вселенського масштабу.
