Костянтин Батюшков відноситься до найбільш неабияким, до найоригінальнішим особистостей російської літератури. У автора віршованих творів була досить трагічна, складна доля. Мені здається, що за всіх життєвих подій, він так і не зміг створити, написати своє найважливіше літературне творіння.
Однак, незважаючи на все це, творчі роботи К. Батюшкова наповнені надзвичайною легкістю. Саме ця легкість і привертає увагу не лише читачів, а й літературних критиків.
На думку творця, внутрішні почуття і емоції найпростіше передавати у формі елегії. Саме тому, свій вірш «Як щастя повільно приходить» Костянтин Миколайович відносить до різновиду елегії.
У віршованих рядках автор намагається висловити свої думки про щастя, про те, наскільки людина спотворює очікування щастя. Адже насправді, воно настільки швидко проходить, воно так недовговічне. Костянтин Миколайович захоплюється тими особами, які не женуться за щастям, а просто бачать його в самих собі.
Герой вірша розмірковує на тему щастя. Також він говорить і про всі ті біди, які приходили йому взамін.
У наступних рядках Батюшков вводить поняття «надії», адже вона потрібна людині, адже в складну хвилину ми повинні сподіватися на краще, на світле. Але і тут ліричний герой не піддається, не обманюється, адже знає, що потрібно оцінювати реальність, бачити істину, а не жити сподіваннями.
Останні рядки вірша розповідають бачення автора про любов. Батюшков не об’єднує поняття щастя та любові. Він пише про те, що в його пам’яті не залишилося нічого хорошого з минулих років життя. Однак саме вміння любити, дає ліричному героєві сили пережити труднощі і страждання, залишатися справжньою людиною.
У своїй віршованій роботі Костянтин Миколайович вдається до прийому уособлення. Він олюднює щастя, любов, надію. У віршованих рядках можна зустріти багато дієслів, що забезпечує динамічність усієї творчої роботи.
Я вважаю, що ця віршована робота розкриває всю життєву філософію К. Батюшкова, який проніс її у своїй душі до кінця життя.
