Пейзажна лірика Єсеніна С. – зворушливе зізнання в любові до природи. Поет умів щиро захоплюватися оточуючим міом і втілювати його в насичених пейзажних замальовках. Це підтверджує вірш «Пороша», створене в 1914 р. У цей час Сергій Олександрович жив у Москві, часто згадуючи про рідне село. Мабуть, ці спогади надихнули на створення аналізованого твору.
Тема вірша – поїздка по зимовому лісі, краса зимової природи. Автор показує, що холодний час року володіє особливою красою, вміє дарувати людині казку, наповнювати людську душу відчуттям свободи. Жанр вірша – елегія, так як воно споглядального характеру.
У центрі вірші ліричний герой, який їде по зимовому лісі. Написані рядки від першої особи, тому читач бачить зимову казку очима героя. Спочатку чоловік прислухається до дзвону, що лунають з-під копит. Коні лякають ворон і ті шумлять на лузі. Каркання цих птахів кілька пригнічує, проте ненадовго.
Ліричний герой звертає увагу на ліс, який ніби заворожений кимось невидимим. Ліс дрімає, насолоджуючись казковим сном. Сосні зима подарувала білу хустку. Тепер дерево схоже на стареньку, опершуюся на ковіньку. Подорожній чує стукіт дятла. Птах зовсім не боїться розбудити дрімаючу природу.
В останньому катрені думки ліричного героя повертаються до коня. Той радіє широких просторах, скаче по нескінченній дорозі. Зима ж дбайливо «стелить шаль» на землю. Подорожній зауважує, що сніг не просто сиплеться, а валить. Тим не менш, чоловік не переживає, що замете дорогу, адже його тривога затьмарюється прекрасними зимовими картинами.
Вірш Єсеніна С. «Пороша» умовно поділяється на смислові частини: опис їзди, лісовий пейзаж, розповідь про нескінченній дорозі. Формально твір складається з чотирьох катренів, кожен з яких продовжує попередній. Для об’єднання рядків Сергій Олександрович використовував перехресне римування. Віршовий розмір – чотиристопний хорей.
Казкова зимова природа і атмосфера передаються за допомогою мовних засобів. Стежки дозволяють автору оригінально розкрити традиційну для літератури зимову тему. Ключову роль у вірші грають метафори: «дрімає ліс під казку сну», «валить сніг і стелить шаль», «дорога тікає стрічкою далечінь». Вони служать каркасом для створення образів. Деталізувати пейзажну замальовку допомагають епітети: «сірі ворони», «біла косинка», «нескінченна дорога». Асоціації, які викликає сосна, передаються за допомогою порівнянь: «немов білою хусткою повязалася сосна», «принагнулась, як старенька».
Плавний інтонаційний малюнок вірша Єсеніна С. не переривається ні вигуками, ні питаннями. Здається, автор не хоче переривати зимову задума. У першому катрені привертає увагу синтаксична будова. Автор використовує два речення, що складаються з одного слова. Такий прийом підкреслює настрій ліричного героя.
