Вже в юності, Федір Тютчев вирішив, що присвятить своє життя суспільно – політичному напрямку. Здавалося б, у свої дев’ятнадцять років він уже відправився в Німеччину, для вирішення дипломатичних питань. Однак, перебування в країнах Європи подарувало йому й унікальний досвід, який він міг використовувати у своїх літературних віршах.
Закордонні поїздки прищепили йому любов до романтизму, в стилі якого він і став зображати багато творчі роботи. Спостерігаючи за життям і культурою європейців, Тютчев розумів, що росіянам ще дуже далеко до такого високого рівня. Проте в своїх побратимів він бачив те прекрасне, чого не було у жителів Європи.
Залишивши дипломатичну кар’єру, Тютчев з головою поринув у літературне мистецтво. Вірш «Ці бідні сільця … » розкриває думки автора. Він намагається сказати, що його батьківщина набагато миліше для його душі, не залежно від усіх тих недоліків і проблем, які панували по всій її території.
Думка Тютчева сходилися з думками і іншого шанувальника Росії – з Некрасовим. Автор вірша не намагався приховати від читачів всю ту бідність і злидні, яку відчуває російський народ. Він відкрито говорить про те пекельному працю, який щодня виконують робітники. Однак, зараз, він опускає всі ті труднощі і прославляє рідні землі, які входять до складу могутньої Росії.
У стоках творчої роботи мова йде і про найсильнішому духовному вихованні, яке живе в душі російського народу. Автор зазначає, що сам Бог виходив землі руські, благословляючи їх. І це стало справжньою нагородою та підтримкою для тих людей, які щодня долають пекельна праця і витримують тяжкі випробування долі.
