Одним з найщасливіших періодів життя Івана Буніна був шлюб з Анною Цакні. Справжнім подарунком долі для подружжя став малюк. Але недовге щастя розбилося: дитина померла в п’ятирічному віці. Трагічна подія позначилася на творчості поета, в ній з’являється вічна тема життя і смерті, якій присвячений і вірш «Примари». Він був написаний незабаром після смерті дитини.
Іван Бунін вірив, що помираючи, люди не залишають цей світ, а лише переступають межу іншого виміру. Мертві невидимі, але вони постійно знаходяться поряд з живими, з тими, до кого їхнє серце прив’язане любов’ю. Цю ідею автор намагається донести читачам у вірші «Привиди»
Намагаючись переконати читача в існування життя після смерті, автор створює галерею тіней, які «в опівнічний час до нас ходять на побачення». Цікаво, що така картина навіяна не росіянами, а шотландськими переказами. Тіні-примари зовсім не страшні, вони зігрівають серця живих родичів приємними звуками. Проблема в тому, що не всі люди повсякденному мирською суєтою помічають тіней, відчувають їх підтримку.
Ліричний герой – один з небагатьох, кому дано побачити привидів, почути, як їх руки торкаються старих запорошених арф. Він чує солодкі звуки, відчуває духовний зв’язок з померлими. Далі ліричний герой розкриває секрет, свого вміння бачити і відчувати те, що, здавалося б, приховано від людських очей. Виявляється, потрібно просто вірити приданьям, які сприймаються як казки і довірливо прислухатися до тиші. Ліричний герой вірить, що почути примар може кожен, хто нудиться тугою любові та розлуки.
Рядки вірша В. Буніна «Примари» оповиті містикою, але читачеві не стає моторошно після прочитання, навпаки, його охоплює солодке і сумний настрій. Цьому сприяє не тільки опис тіней, що підтримують своїх близьких, але і спосіб арфи, яка видає звуки в нічній тиші. Іван Бунін не дарма вибрав саме цей інструмент. Греки вірили, що арфа – це місток між небом і землею. Крім того, арфа – символ чистоти звуку, непорочності, а її містичні звуки здатні поєднати світ живих і мертвих.
Художніх засобів у вірші зовсім трохи, але в цій простоті своя принадність: читач може насолодитися містичною атмосферою, не відволікаючись на розшифровку тропів. Поет обмежується епітетами «сумні і солодкі звуки», збираючи в них всі емоції, які хоче передати читачеві і метафорою «казками живемо».
Композиційно вірш складається з чотирьох катренів з перехресною римою. Віршований розмір «Привидів» – чотиристопний ямб. Інтонація спокійне і плавне, але розпочинається і закінчується твір оклику пропозиціями. За допомогою такого прийому Бунін І. доводить свою думку про те, що мертві серед нас, головне вміти чути солодкі звуки.
В останніх рядках поет говорить, що сам не раз чув примар, натякаючи на те, що любов до пішли в інший світ в його душі не згасла, а серце завжди відкрите для «розмов з ними».
