Жуковський В. – представник російського романтизму, автор шести казок, натхнення для яких черпав із світової літератури. Такий підхід не дивує, адже Жуковський був ще й перекладачем з німецької та французької мов. Тим не менш, в іноземних сюжетах письменник уміло втілював російський дух.
У 1831 р. з-під пера Жуковського виходить казка «Спляча царівна». Робота над нею велася в Царському Селі. В цей же час тут перебували Пушкін А. і Н. Гоголь, які теж працювали над творами. Джерелом для написання казки Ст. Жуковського «Спляча царівна» послужили «Спляча красуня» Ш. Перро і «Шиповничек» братів Грімм.
Початок твору типовий для жанру казки: «Жив-був добрий цар Матвій; жив з царицею своєї…». Як часто буває в чарівних історіях, у подружжя не було дітей, і це було їх найбільшою бідою. Як-то раз на допомогу цариці прийшов рак, він і сказав, що у них народиться дочка. Дійсно збулося пророцтво.
Після народження дочки подружжя зробили величезну помилку: не покликали одну з дванадцяти фей. Ображена старенька прокляла новонароджену на смерть. Однією з фей вдалося «згладити» дію прокляття. Царівна, уколов веретеном пальчик, просто заснула разом з усім двором на 16 років. Закінчилася ж історія весіллям принцеси і красеня-принца.
Сюжет твору не складний, всі його елементи розташовані в прямому порядку, але є у казці та композиційні особливості. Жуковський В. дуже багато уваги приділяє несюжетному елементу – пейзажу. Більше десяти рядків займає опис того, як засинав і заростав чагарниками палац. А потім довго описується, як все оживало від сну. Читання таких описів не докучає, адже автор подає їх цікаво і оригінально.
Цікаво також описується зовнішність царівни, яку сплячої побачив принц. Портрет її дуже детально промальований: чорне кучеряве волосся, тонкий стан, червоні губки і білі руки. Фігуру дівчини підкреслюють легкий сарафан і чобітки. Картинка, яку читач бачить у підсумку, повністю відповідає народним уявленням про красу.
Головним персонажем казки Ст. Жуковського можна назвати тільки царівну, адже саме навколо неї обертаються всі події. Інші герої другорядні, але іноді виступають на перший план, коли це потрібно для розвитку сюжету. Особливість системи образів в тому, що названий по імені тільки цар Матвій. Для решти персонажів автор використовує тільки нарицательные імена.
У художньому оформленні твору є як індивідуально-авторські, так і народні особливості. Дуже кидаються в очі традиційні «формули», характерні для усної народної творчості: «прекрасна Дочка так була, що ні в казці розказати, ні пером не описати»; «…почав жити та поживати». Також у тексті використовуються традиційні епітети, наприклад «темний бір», «дрімучий ліс». У промовах персонажів автор використовує повтори, що також характерно для народних казок.
Казка Ст. Жуковського – не просто переписаний сюжет із західного фольклору, це самобутній твір, що відображає російське світогляд і культуру.
