П’єса «Пігмаліон» Бернарда Шоу не тільки захоплююча, але і показує ряд проблем суспільства.
Перша проблема, піднята автором у п’єсі, – це можливість або неможливість людини бути змінною особистістю. У центрі подій знаходиться Еліза Дуліттл, молода дівчина років 18-20. Вона родом зі східного Лондона, місця, де навіть «свиня не захотіла б жити». Вийшовши з такого середовища існування вона мала вульгарні звички, неграмотну мову. Завдяки експерименту професора фонетики героїня з невихованою замарашки перетворюється на справжню леді. Така крайність обрана автором для того, щоб образно показати, що радикальні зміни в людині можуть бути досяжні при правильному підходу в вихованні та навчанні. Час перетворення головної героїні – всього 6 місяців. Бернард Шоу натякає, що якщо можливі такі швидкі зміни, то можливо і будь-яка інша зміна людини.
Другою важливою проблемою п’єси варто вважати питання: що ж дає людині правильну вимову? Якщо людину навчити правильної вимови, чи буде цього достатньо, щоб підняти його у соціальній сфері? На це питання відповідає головний герой п’єси, професор фонетики Хіггінс. Він вважає цікавим те, що можна з людини простого створити щось зовсім інше, навчивши її говорити правильно. Якщо, наприклад, навчити просту квіткарку грамотної мови, то прірва між нею і герцогинею буде не помітна. Тобто, письменник вважав, що за допомогою правильного вимови можна зрівняти різні класи людей.
У творі звучить ідея, що діалект східного Лондона не підходить справжньої леді точно так само, як і мова леді не сумісна з натурою звичайної дівчинки, яка торгує квітами з лондонського сходу.
Пройшовши навчання у Хіггінса, Еліза перестає говорити на своєму діалекті, а значить для неї закрився її старий світ. Тому вона так страждає, коли після світського прийому Хіггінс втрачає до неї інтерес. Він домігся успіху – виграв парі, зумівши навчити дівчину правильній вимові, манерам світської людини. Але перед Елізою Дуліттл тепер поставала проблема: як їй жити далі? Шляху назад немає, а як рухатися вперед їй теж не відомо поки що.
Драматург цікавився проблемами мови. Своєю п’єсою він хотів звернути увагу громадськості на питання фонетики. Так само Бернард Шоу був ініціатором нового алфавіту.
П’єса «Пігмаліон» поєднує в собі дві головні проблеми: соціального поділу суспільства і ситуацію з класичним англійською мовою.
Незважаючи на важливість проблеми фонетичної, автор говорить про те, що зміни людини можливі лише за умови всебічного розвитку. Еліза вчиться не тільки тому, як правильно вимовляти слова, але і вчиться етикету. Наприклад, професор при другій зустрічі дає їй хустку, вказуючи на те, що справжня жінка повинна бути охайною.
Бернард Шоу вважав, що змінити людину реально, якщо створити для цього умови.
