В оповіданні «Кавказький бранець» Л. Толстой зображує війну на Кавказі, під час якої у полон до татар ризикували потрапити і мирні жителі, і солдати. У центрі авторської уваги Іван Жилін – російський офіцер, який по своїй необережності був схоплений ворогами. Під час перебування в аулі офіцер нажив собі ворогів і знайшов друзів.
Спочатку Жиліна схопили люди краснокожего татарина Кази-Мугамета, але потім його перекупив Абдул-Мурату. Другий господар був добрішим першого. Він чекав, що за Жиліна надішлють плату, тому не бив батогами і не мучив. Перебуваючи під наглядом ворога, Іван не сумував. Він сподівався, що Бог допоможе йому врятуватися. Чоловік проводив час в аулі за рукоділлям. Він ліпив з глини іграшки, лагодив годинники рушниці, замки та інше начиння. Дуже скоро він полюбився Абдулі.
Але можна татарина вважати другом російського солдата? Думаю, що ні. Якщо б він ставився до Івана по-дружньому, то відпустив би його. Доброти ж Абдули вистачило до першої спроби офіцера втекти з полону. Після цього Абдула посадив Жиліна в брудну темну яму, а потім і зовсім вирішив убити.
Ворогом, який зовсім не відчував симпатії до руського був старий, який жив за горою. Про його негативному ставленні до Івана автор говорить прямо. Коли Жилін спробував простежити за старим, той прогнав його. Він твердив Абдулі, що росіян треба вбити. Толстой Л. розповідає про причини такої поведінки. Виявилося, що в молодості цей непривітний чоловік втратив сім’ю: росіяни спалили його село, а рідних убили. Один із синів татарина перейшов на бік ворога, батько убив його за зраду. Після цієї розповіді неважко здогадатися, що ненависть старого, який жив за горою, була спрямована не стільки на Жиліна, скільки на всіх «урусов».
Недолюблював солдата і краснокожий татарин, який перепродав полоненого Абдулі. Зла офіцерові він не робив, але коли бачив його, хмурився, лаявся і йшов геть. Можна зробити припущення, що цей чоловік замовив не одне слівце про смерть Жиліна.
Костылина не можна назвати справжнім другом Жиліна, але і ворогом його вважати не можна. Костылин був боягузом, дуже шкодував себе, тому залишив бойового товариша, коли за тим гналися вороги. Насправді, Костылин ставився до героя непогано, тому і дозволив йому рятуватися і навіть не думав видавати того татарам.
Одним Івана стала дочка Абдули Діна – дівчинка-підліток з добрим серцем. Її увагу до Івана залучили ляльки, що той робив заради забави. Потім вона, мабуть, спостерігала, як солдат допомагав мешканцям її аулу. Дівчинка зрозуміла, що перед нею добра людина. Вона почала підгодовувати його коржами, черешнями, приносила молоко. Справжнім ударом для Діни стала новина про те, що Івана збираються вбити. Вона вирішила врятувати його і витівка вдалася. Вражає сила духу дитини. Бажання звільнити товариша перемогло її страх, хоч татарські закони були дуже жорстокі. Діна прекрасно розуміла, що її можуть запороти або взагалі вбити.
Доброта Жиліна і його вміння не падати духом в безвихідних ситуаціях допомогли знайти одного навіть в татарському аулі.
