Солженіцин у своєму легендарному творі «Один день Івана Денисовича» розповідає про укладеному з номером Щ-854,післявоєнного сталінського табору. Там, до ув’язнених не прийнято було звертатися по імені, тільки за номером. Хоча між собою, або в бригаді у арештантів було негласне правило називати по імені, ну або на крайній випадок з прізвища.
Шухова ж багато звали по імені та по батькові. Він хоч і не був видатною особистість, проте користувався повагою у своїй бригаді і камері. Чому ж чоловік відрізнявся від решти ув’язнених? Відповідь на це питання дуже проста – чоловік протягом всього строку залишався людиною. Він по можливості завжди допомагав іншим, але ніколи сам ні в кого не просив допомоги. Шухов знав, що «за позику віддяка», а він не любив залишатися в боржниках.
Перш ніж що-небудь зробити або куди-небудь піти, чоловік заздалегідь все намагався розпланувати. Але, тим не менш, Шухов завжди діяв виключно з обставин. Навіть похід в їдальню на самоті, міг стати фатальним подією», якщо наглядач його помітить. Тому чоловік був дуже обережний і швидкий одночасно.
Блискавична реакція чоловіки часто рятувала його від голоду. Якщо кухар на роздачі «зазівається» і не встигне порахувати, скільки тарілок вже видано, то Шухов, зметикувавши, неодмінно встигне заховати дві порції, для себе і бригадира.
Але в основному повагу до себе Шухов, заробив, звичайно ж, своєю працею. Він відмінно розбирався у столярстві, будівництві, шив тапки іншим ув’язненим і завжди при собі мав гроші, хоча в колонії їх було мати заборонено.
Посилки дружина йому перестала надсилати, так як він суворо заборонив цього робити. Іван Денисович розумів, що на волі у нього діти, а забирати у них останнє – він не міг. Повоєнні роки були дуже важкими для всіх. Шухов при бажанні міг заробити собі на тютюн, і на «підвищену пайку», але допомогти родині він нічим іншим не міг.
Що ж ще допомагало йому залишитися людиною? Швидше за все, просто бажання жити по-людськи. Він чинив і ставився до інших так, як хотів, щоб ставилися до нього. Чоловік зрозумів, то, якщо до всього підходити з якимось позитивом, то і життя стає краще.
Так, у неволі мало приводів для радості, і все ж Шухов намагався їх знаходити. Він був щасливий від кожної своєї «маленької перемоги» та це ж давало сил до його нових «досягнень».
Шухов був дуже запасливим і економним людиною, тому навіть відведену йому пайку хліба ділив на невеликі порції і вживав у кілька прийомів.
Ще чоловікові допомагала його кмітливість. Тому, коли одного разу він знайшов шматок залізної арматури, то не став його викидати, а ризикнув пронести його в камеру. Чоловік чітко спланував, як це зробити, і у нього все вийшло. Із заліза він вирішив зробити ножа. Будь-які колючі і ріжучі предмети суворо заборонені. Але без них деколи не обійтися навіть укладеним.
Ось так за допомогою власної спритності, кмітливості і нормального людського ставлення, Шухов зміг не тільки вижити в таборі, але і не втратити моральних якостей.
