Тема природи не раз піднімалася в російській літературі різними авторами. Відомий письменник Віктор Астаф’єв у своїх оповіданнях робить її героєм оповіді нарівні з людиною. Збірник «Цар-риба», до складу якого входить 12 творів, об’єднаний спільною ідеєю нерозривному гармонійному зв’язку людей і матінки-землі з усіма її багатствами.
Автор вводить у свої розповіді абсолютно різних людей, що належать до різних соціальних верств суспільства. Причому, одних він показує дуже детально, інші ж – просто схематично, наприклад, стару, яка все життя не змогла забути свого переселення та супроводжуючих її під час цього шляху скорботних почуттів. А ось мисливця Акіма ми бачимо у всій красі. Саме про нього і про його долю ми зараз поведемо розповідь.
З цим героєм ми знайомимося в другій частині книги. Саме в ній Акім – центральний персонаж. Перші оповідання розповідають про дитинство Акіма, про його сім’ю. Ну а далі ми дізнаємося про життя цього відкритої душі людини.
Оповідання «Вуха на Боганиде» – розповідь про колективних засадах життя. А герої, в ній беруть участь, в тому числі і мисливець Акім, добрі і людяні. Це частина книги – справжній гімн людській душевності.
Отже, який же він, мисливець Акім? Цей чоловік не отримав освіти, втім як і багато, так як час був воєнний, і розставлялися інші пріоритети. Тому великих знань мисливець не мав. Але це ніяк не вплинуло на його працездатність. Працював Акім чесно і сумлінно. Завдяки своєму нелегкого дитинства він придбав навички різних професій.
Акім з любов’ю ставився до матері, розумів її. Правда, іноді картав за легковажність, але не зло, а якось по-батьківськи. Головне горі Акіма в тому, що мама рано пішла з життя. Боганида стала для нього наче безлюдною. Це, раніше рідне місце, тепер викликало лише страждання і стало порожнім. Мама прищеплює Акіму поняття про світ: світ для нього – це спільна справа, колектив, бригада, світ – це мама, яка ніколи не забуде про своїх дітей і завжди буде піклуватися про них.
Акім – добрий і чуйний чоловік. Він доглядає за хворому Парамоне Парамоновиче, допомагає Петруне, стає для неї тим самим плечем, на яке можна спертися, нічого не боячись.
Про його героїчний характер можна судити по сцені від’їзду з зимовища. Герой хоч і з труднощами, але все ж ставить на ноги Елю. А потім йому доводиться знову повернутися. Акім опинився в полоні зимової тайги, він був на волосинці від загибелі, але все ж зміг подолати і це життєве випробування. Нелегка доля не ламає цієї людини, він протягом усього життя залишається чистим, відкритим і душевним. Як цей образ грає на контрасті з образами браконьєрів. Може бути, саме для цього його і вводить у свою розповідь Віктор Астаф’єв?
Завершуючи свій твір, хочеться ще раз відзначити, що автор не втомлюється повторювати про необхідність повернутися до природи, до витоків. І ставлення до природи автор виводить як мірило духовних якостей людини. Цю своєрідну перевірку Астаф’єва проходять не всі персонажі і отримують покарання.
