Образ Павла Томського у повісті Олександра Сергійовича Пушкіна «Пікова дама», практично незначний. Автор не дає його докладного опису і тому лише небагато про нього стає відомо читачеві.
Молодий чоловік доводиться онуком графині Анни Федотівни Томській. Як і його бабуся, чоловік з народження звик до шикарного життя, і на відміну від його бережливого товариша Германна, не звик економити, на чому-небудь. Чоловік часто відвідує світські заходи і бали. У нього є наречена, з якою він час від часу свариться, але потім благополучно мириться.
Томський постає перед читачем в образі повітряного гульвіси. Він дуже щасливий, але часто не цінує те, що має. Чоловіка не турбують нагальні проблеми друзів або родичів. Єдине, що справді цікаво йому, так це гра в карти. Молодий чоловік виграє і програє гроші без особливого жалю.
Його роль у повісті майже незначна. Саме він, за однією з ігор, розповідає суспільству про існування таємної схеми. Завдяки комбінації з трьох карт, можна завжди вигравати. Тільки от що це за картки, нікому, крім його бабусі графині не відомо. Адже жінка сама колись грала і програла досить велику суму грошей. І лише завдяки цим трьом картах вона не тільки повернула, але і примножила свій капітал.
Він не здогадувався, що ця історія буде мати свого продовження, і що один з присутніх зважитися на те, щоб неодмінно роздобути секретний «набір» із заповітних карт. Адже практично всі, хто в той вечір був у його товаристві, визнали цю інформацію несерйозною, але дуже захоплюючою.
Германн все ж прийняла за «чисту монету». Він не знав, точно, як і де розпитає графиню, про її секреті, але це був його єдиний шанс на безтурботне життя. Життя, де не буде потреби. Де ніколи не стане вибору між необхідним і зайвим.
Чоловік розраховував виграти в карти, і тим самим заробити собі повагу в суспільстві. Він не був таким же щасливим, як Томський, не мав високого чину, багатих батьків і благородного походження. Проте в нього, на відміну від молодого князя, була мета. І чоловік у що б то не стало повинен її досягти.
Павло, з іншою інформацією повідомив йому, що старенька ніколи і нікому секрету не видавала. Це звичайно трохи затьмарювало картину, але чоловік не здався. Він готовий був піти на все, в прямому сенсі цього слова. Адже він заздрив молодому князеві. У того було все, про що можна було тільки мріяти, а він цього не цінував. А Германн б оцінив, але у нього, бідного військового не було й чверті того, що мав Томський.
Коли померла стара графиня, ніхто з родичів, у тому числі і її онук, не засмутилися. Можливо він, як і інші чекали її смерті, адже бабуся хоч і не приносила особливих турбот, але і особливою добротою не відрізнялася.
В кінці твору, автор повідомляє читача про новій посаді і одруження молодої людини. Це і зрозуміло, адже як вже було зазначено, йому по життю дуже щастило, на відміну від того ж Германна, який при дивних обставинах програв велику суму і зійшов з розуму…
