Розповідь Паустовського «Телеграма» – надзвичайно ліричний і трагічна оповідь про долю самотньої матері, про байдужість доньки. Але не тільки це показано в оповіданні, автор підкреслює, що наш світ сповнений і людьми, здатними на величезну людяність. Такими є другорядні персонажі – малограмотна дівчинка Манюшка, сторож Тихон.
Крім образів людей, в оповіданні є ще один важливий образ – образ природи. Автор застосовує прийоми одухотворення, психологічного паралелізму. Тому природа сприймається як живий людина, доля якого порівнюється з долею головної героїні розповіді.
Автор описує сумовитий пейзаж: трава в саду лежить сплутана, пухкі хмари не летіли, а тяглися з-за річки над лугом, а з них настирливо лив дощ. Такий опис пейзажу покликана навіювати смуток. Автор показує через природу самотність і старість головної героїні, підкреслює це словами «пухкі», «тяглися», «настирливо». Природа показана в момент свого в’янення, адже прийшла холодна пора осені. Точно так само прийшла «осінь» і в життя героїні, вона доживає свій вік, в’яне, як і вся природа.
Важливим для розуміння душевного стану героїні є епізод прогулянки Катерини по саду. Вона любила свій сад, але вже не могла за ним доглядати, тому вийшла просто прогулятися. Але швидко втомилася, зупинилася біля старого дерева, взявшись рукою за гілку. Вона була холодною й мокрою. Але Катерина дізналася – це був її клен, який героїня посадила ще в свої юні роки. Тоді в далекій юності вона була дівчиною-хохотушкой, а клен – молодий порослю. А зараз стояла біля старого дерева літня жінка.
Автор багато уваги приділяє опису клена. Він стояв майже без листя, змерзлий від осіннього холоду. І йому не було куди піти, сховатися від негоди і своєї долі. Клен постає перед нами немов жива людина, з яким порівнюється головна героїня: вони разом виросли і постаріли. Вони однаково самотні і нещасні. От тільки різниця в тому, що клен ще може розквітнути навесні, а Катерина Петрівна… Автор нагадує нам, як збігає час, і треба встигнути сказати важливі слова близьким людям, піклуватися про них, не забувати сім’ю.
Автор майстерно звертається до образу природи, ще більше підкреслюючи трагічність історії. Особливо привертає увагу маленький соняшник, який ніяк не хотів в’янути на тлі вже сірої природи. Він нагадує останній листок з новели О. Генрі і теж символізує останню надію на краще. Схожим є і те, що в оповіданні Паустовського теж є люди, які проявляють велику людяність.
Природа в оповіданні Паустовського «Телеграма» – очеловечена, вона теж страждає, як і головна героїня. Вона схильна до впливу осені, але вона, на відміну від людей, знову зацвіте в наступному році.
