Радянський письменник Михайло Олександрович Шолохов у своєму романі «Піднята цілина» пропонує нам, сучасним читачам, простежити за картиною народної життя в роки створення колективних господарств і розкуркулення. Причому ми бачимо не тільки соціальну і економічну складову цього процесу, але і відображення складної ситуації в свідомість людей, впливає на їх психологічний стан.
Важкі події в країні, тим не менш, залишають місце для гумору. Цей прийом у романі характеризує як самого автора, так і деяких героїв. Наприклад, відомого всім діда Щукарьов.
Здається, що характер діда, зовсім уже простий. Але це тільки перше враження. Якщо задуматися про спосіб Щукарьов, то він має величезне значення. А натура цього героя досить складна.
Щукарь постійно потрапляє в кумедні ситуації. Правда, його поведінка в них не завжди комічне, іноді воно має і трагічні риси.
Гумор просто по п’ятах слідує за дідом Щукарем. Причому, з самого маленького віку. Є кілька епізодів у його житті, які не викликають посмішки – хрещення, зустріч з биком, випадок на млині. Але вони поодинокі. Зазвичай все ж ситуації супроводжуються реготом. Взяти хоча б початок роману, коли ми знайомимося з дідом. Він постає перед нами в білій бабиною шубі. Вже тільки одна ця згадка змушує посміхнутися.
Щукарь відпускає жарти під час зустрічі з
Семеном Давидовим, які приїхали на хутір, а після вважає його хорошим знайомим, і поводиться з ним відповідно. Така легкість у спілкуванні з важливим начальником підносить діда навіть у власних очах, не кажучи вже про односельців. Щукарь переконаний – його вага точно зріс. Адже з самого дитинства цей герой тільки й мріє, що про безбідного життя, яка, як манна небесна, просто звалиться на нього, і жодних зусиль для цього докладати не потрібно.
Щукарь дуже хитрий і легко підлаштовується під будь-яку ситуацію. Він швидко визначає, хто володіє силою, знає, коли можна сміливо похизуватися, а коли краще сховатися і носа не висовувати.
Дід Щукарь – відчайдушний брехун. Робить це він постійно і з будь-якого приводу. Такими небывальщинами старий намагається прикрасити своє життя, іноді ж просто розрядити обстановку і привернути увагу сусідів.
І все ж образ діда далекий від ідеального. У романі він показаний як нероба, який з’їдає сало, відведені на цілу бригаду. І ніяких мук совісті при цьому не відчуває.
Намагаючись когось вмовити, Щукарь не гребує і відкритою лестощами. Соколиком іменує Нагульнова, намагаючись випросити у нього шубу, наявну в конфісковане майно у куркулів.
Крім того, що дід Щукарь – відчайдушний брехун, він ще і невиправний хвалько. І хоч така поведінка іноді обертається для нього бідою, старого це нічому не вчить.
І все ж, не дивлячись ні на що, Щукарьов люблять всі. Своїми жартами та балагурством він згладжує важкі будні хуторян, вселяє в них надію і віру у світле майбутнє. У його часом простих вигадках просвічує мудрість і спостережливість.
