Биков в творі «Сотників» піднімає тему звичайної людини на війні. Саме ці «звичайні» люди ходили в розвідку, отримували завдання підривати мости, йшли в партизани.
Головні герої повісті Рибак і Сотників знаходяться в партизанському загоні. Після низки вдало виконаних операцій» по знищенню фашистів, німці вирішують «розгромити» партизан. Частково, але не повністю їм це вдається. Ті, хто вижив з загону, тепер у щільному оточеному кільці поліцаїв.
Рибак і захворілий Сотників, відправляються на завдання. Вони повинні знайти в селі продуктів. Але удача залишає героїв. У тому місці, куди вони тримали шлях, німці спалили всі хати, а мешканців засудили до смертної кари.
По дорозі в інший хуторок трапляється ще одна неприємність. Чоловіки набредают на патруль. Сотников поранений в перестрілці, а Рибаку вдається піти. Однак, страх того, що в загоні доведеться відповідати за смерть товариша, повертає чоловіка.
З цього моменту автор показує, хто з них володіє людськими якостями, а хто ні. Хоча Рибак і допомагає бойового товариша, він це робить не від чистого серця, а тільки через почуття боргу. Сотников, звичайно ж, це розуміє, але все одно вдячний товаришеві.
У селі «однополчани» набредают на будиночок старости. Однак і тут автор показує ознака справжньої людини. Староста Петро, не доносить на місцевих жителів німцям, а всього лише числиться на цій посаді, щоб її не зайняв справжній «зрадник».
Пізніше герої забредуть у хату Демчихе. Жінка не дуже була непроханим гостям, проте все ж сховала їх від тих, хто прийшов поліцаїв. На жаль, сильний кашель Сотникова видав переховуються чоловіків та їх разом з багатодітною матір’ю заарештували.
У фашистському таборі чоловіків довго по черзі допитували. Сотников не відповів ні на одне питання. Він вирішив стояти до кінця, яким би він не був. Рибак ж, навпаки, не став грубіянити і відповідав на питання спокійно. Він не вважав великим секретом той факт, що перебуває в партизанах, проте всієї правди теж не сказав.
Саме в Рибака поліцай зміг розгледіти «свого» і запропонував йому альтернативу смерті. Бранець обіцяв подумати.
Звичайно, він цього не розповів своєму змученому і побитому товаришеві, та й не збирався він спочатку переходити на бік німців. Але коли в підвалі почули про завтрашній «ліквідації» у кожного на цей рахунок утворилися свої плани.
Сотников, будучи людиною благородною, вирішив зберегти життя своєму товаришеві і іншим полоненим. Він буде наполягати на додатковому допиті і за прикладом російського полковника, здійснить свій останній «подвиг». Ні, чоловік не хотів слави і почестей. Він, так само як і все хотів жити, але видно не доля…
Рибак ж подумавши, вирішив для себе, що вибирає життя. Він погодиться на «ганебну угоду» з фашистами, а потім втече. Ось тільки він не продумав, що його не зрозуміє товариш. Він не подумав і про ненависть, яку будуть відчувати до нього інші полонені, та про те сором, який прийде до нього з усвідомленням непоправної помилки.
Рибак втратив своє добре ім’я, заради безглуздого, нікчемного існування і прислуговування німцям.
