Карабиха – заповітний куточок великого російського письменника Миколи Олексійовича Некрасова. Твори, які отримали статус найкращих у його творчості, були написані саме тут.
Однією з центральних тем поетичних шедеврів Некрасова, створених у Карабихе, стала доля російської жінки. Окремої уваги заслуговує поема-посвята дружинам декабристів, яка вчинила подвиг заради своїх чоловіків.
Які ж історичні події лягли в основу знаменитої поеми «Російські жінки»? В 1825 році в країні склалися такі обставини, що спадкоємець Костянтин відмовився від престолу на користь молодшого брата Миколи. Очікували переприсяги. Декабристи ж хотіли скористатися цією ситуацією і повалити існуючу владу, відмінити селянську кабалу, зробити рівними всі без винятку стани, вільним віросповідання і заняття.
План офіцерів, які виступили 14 грудня перед Сенатом, не вдався. Присяга була прийнята ще до їх приходу. З повсталими, які не хотіли змиритися з тим, що жорстоко розправилися. Під слідство потрапили близько 600 осіб. Чоловік сто з них приречені на довічну каторгу до Сибіру. Слідом за чоловіками в цю далеке і глухе місце вирушили дружини. Хоча дозволу на це царя довелося дуже довго добиватися.
Не менш страшним був і шлях до Сибіру, адже в той час залізниці ще не було. Їхали на санях по замерзлих річках в сильні морози і снігопади. Такі небезпеки не злякали сміливих жінок. Вони мужньо і впевнено долали шлях у сім тисяч кілометрів.
Першою, показавши приклад, вирушила в Сибір княгиня Трубецька.
Ось саме цим вірним дружинам, імена яких відомі і донині, Некрасов присвятив поетичні рядки поеми «Російські жінки».
Приїхавши в Карабиху у травні 1871 року, поет не збирався затримуватися там надовго, в його планах було відвідати за кордон. Але цим планам не судилося збутися. Некрасова так захопила робота над поемою, що він відмовився від поїздки. У липні ж була закінчена перша частина, що оповідає про княгині Трубецькой.
Що стосується другої частини, героїнею якої стала Марія Волконська, то її Некрасов створював на основі записок самої дружини декабриста. Це спадщина зберігалося у сина – Михайла Сергійовича, і Миколі Олексійовичу було дозволено з ними ознайомитися.
Записки були написані французькою мовою, письменник знав його погано, тому читав і перекладав сам Михайло Сергійович, син декабриста. Зі спогадів молодого Волконського ми дізнаємося, що вони читали три вечори, причому часом Некрасов зіскакував, хапався руками за голову і плакав по-дитячому чисто й щиро.
Начерки за записками Марії Волконської і стали основою другій частині поеми.
Поема «Російські жінки» справляла незабутнє враження на сучасників і досі хвилює нас, нинішніх читачів. Доля жінок, героїчно і мужньо витримують випали на їхню долю, проявили твердість духу в прийнятті рішення, не може не викликати захоплення і зараз, в 21 столітті.
