Бажання з’являються у людини кожну мить. Деякі з них стають цілями, а деякі забуваються і через якийсь проміжок часу вже не здаються абсолютно необхідними. Для мене поняття «миттєвого бажання» і «мети» абсолютно різні. Мета – це те, до чого людина прагне якийсь певний час, робить якісь кроки для досягнення позитивного результату. А «сьогохвилинне бажання» – це примха і нічого більше, людина їх швидко задовольняє і отримує таке ж швидке насолоду. А ось мета може проходити через все життя особистості, і тільки коли вона виконується, людина стає безмірно задоволеним виконаною роботою.
Довести мою точку зору допоможе твір російської літератури «Капітанська дочка» А. С. Пушкіна. Швабрин не мав чітко поставленої життєвої мети, він під впливом поривів душі переходить на бік ворога. Без особливих полум’яних почуттів він намагається змусити Машу Миронову вийти за нього заміж. У Швабрина немає друзів, всі його ненавидять. Його миттєві бажання псують його характер, він для читачів виглядає абсолютно негативним персонажем.
Швабрину протиставляється Петро Гриньов, у якого є чітко поставлена мета в житті. Він готовий поплатитися життям за Батьківщину, його намір – вистояти в тилу ворога і захистити Вітчизну. Його прагнення залишатися дворянином, тобто завжди бути вірним своїм принципам. Відмовитися від вірувань для нього смерті подібно. Самозбереження – це не головне в житті Петра, цим він кардинально відрізняється від Швабрина.
Досить неоднозначний приклад миттєвої мети у Раскольникова з «Злочину і покарання» Достоєвського. Родіон ніколи не ставив собі за мету вбити людину. Він хотів тільки пограбувати стару лихварку. Бажання вчинити злочин з’явилося у нього раптово. Цим він хотів застосувати свою теорію. Ідеї Раскольникова були негуманними, але він усвідомив це тільки до кінця твору.
Миттєві бажання і мета – це зовсім різні поняття. До мети людина йде довго, він аналізує своє життя, намагається зрозуміти, чи потрібно йому це. Життя людини не повинна включати тільки примхи, так він стане егоїстом, як Ларра з «Старої Ізергіль» Максима Горького. Цей персонаж жив тільки для себе і зовсім не дбав про інших людей, йому було байдуже їхнє існування. Мені здається, проблема Ларрі в тому, що життя його не мала піднесеної мети. Коли є заради чого існувати, життя стає прекрасним.
