В оповіданні Олександра Солженіцина «Матрьонін двір» будинок є справжнім персонажем твору.
Велику увагу приділено його зовнішнього вигляду. Він був зроблений добротно, розрахований на велику сім’ю. Тільки от від часу згнила тріска, покосилися ворота, посіріли колоди. Хвіртка була на замку, але її легко можна було відкрити, просто просунувши руку. Двір не був вкритий дахом. Але багато чого в будинку знаходилося під однією в’яззю.
Поралася в хаті стара самотня жінка 60 років – Мотря Василівна.
Внутрішнє оздоблення приміщення нічим не відрізнялося від зовнішнього і ще більше вказувало на бідність і злидні. В хаті було темнувато. Дзеркало настільки тьмяно, що в нього просто неможливо було дивитися. На стіні для краси висіли два яскравих плаката: один – про торгівлю книгами, інший – про врожай. Радіо в будинку не було. Господиня не могла дозволити собі такої розкоші.
Квартирант, вчитель математики, жив з Мотрею Василівною в одній кімнаті. Ділити вони не стали. У печі стояло ліжко господині, а біля вікна – розкладачка Игнатьича. На вікнах в хаті красувалися незліченні діжки з фікусами – захоплення Мотрони Василівни. В селі було електрика. Провели його до будинку старої жінки. Правда, найчастіше верхнє світло не запалювали, а включали тільки настільну лампу, від якої розходилося тьмяне світіння.
Може, кому-то хата Мотрони не здавалося таким вже придатною для житла, але вона чудово захищала від осінньої і зимової негоди. Дах не протікав від дощу. А тепло від печі выдувало не відразу, а тільки ближче до ранку.
Крім самої господині і квартиранта в будинку жили кішка, миші і таргани. Стіни хати були обклеєні зеленими шпалерами, причому, в кілька шарів. У багатьох місцях вони вже давно відійшли. Між ними і колодами миші виконали собі ходи і, анітрохи не соромлячись і не боячись, бігали по стінах аж до стелі.
Таргани водилися тільки на кухні, в саму кімнату вони не переходили. Зате якщо вночі запалити світло на кухні, вони кишіли всюди: на лаві, підлозі, по стінах.
Чому ж будинок раптом стає справжнім героєм розповіді? Вся справа в тому, що одного разу Мотря Василівна розпорядилася після своєї смерті віддати будинок у спадок прийомної дочки Кірі, яка в даний момент проживала з чоловіком у сусідньому селі.
Але Тадей розпорядився знести хату раніше. І як не переживала стара жінка, не тужила передчуттями, справу було зроблено. Знесли на підлогу всі горщики з фікусами, які так любила Мотрона Василівна, що під час трапитися пожежі не рятувала себе і хату, а їх. Завісили рушником старе затерте дзеркало. Прибрали зі стін яскраві плакати. І повезли зруб Кірі. Таке жорстоке поводження з будинком принесло чимало неприємностей, під час перевезення загинули три людини, у тому числі й сама Мотря Василівна.
Будинок, як і його господиня, в оповіданні «Матрьонін двір» стає справжньою жертвою в угоде користі і людському бессердечию.
