Вірш «Ранок» Іван Нікітін написав у 1854-1855 рр. через два роки після свого поетичного дебюту. Поет дуже любив природу, умів помічати її красу. З дитинства він мав можливість спілкуватися з простими людьми, адже в крамниці його батька, який торгував свічками, кожен день бувало багато парафіян. Інтерес до народному побуті не згас і в зрілому віці, що відобразилося і в творчості поета.
Тема аналізованого твору – сільське ранок. Автор показує, що навіть у буденних пейзажах можна розгледіти красу. Крім того, В. Нікітін стверджує, що справжня краса криється в простоті.
Пейзажі ми бачимо крізь призму сприйняття навколишнього світу ліричним героєм. З перших рядків полонять читача картини природи, які поступово утворюють панораму, наповнену тактильними, візуальними і звуковими образами. Спочатку автор описує світанок, повільно спускається на землю. Зірки в цей час гаснуть, а по окрузі розстеляється білий пар. Особливу чарівність ранковій порі надає червоний світло, разливающийся від зорі.
Ліричному героєві подобається бродити вранці на березі водойми. Здається, він боїться стривожити тишу, що панує навколо. Описувана прогулянка, мабуть, не перша для героя, так як він знає навіть про ледь помітних стежинах. Насолоджується ліричне «Я» і відчуття ранкової роси на особу, яка бризкає, варто тільки зачепити кущ.
У другій частині вірша В. Нікітіна «Ранок» з’являються люди. Автор розповідає про тих, хто прокидаються раніше за інших: про рибалок і пахарях. Для них новий день починається, коли «розгорається схід». Трудівників, як дорогих гостей, зустрічають їх «стихії»: море і поля.
Останні рядки присвячені розповіді про орача і це не дивно адже в народі завжди шанували тих, хто вирощували хліб. В. Нікітін знав, наскільки важка праця хлібороба, тому орача називає молодцем, якому по плечу… все важке». На полі він відправляється з пониклою головою в передчутті важкої роботи, а з піснею. Риторичні вигуки, що завершують твір, можна сприймати двояко: як звернення ліричного героя до самого себе і як звернення до як той.
За змістом «Ранок» можна розділити на три частини: опис безлюдного світанку, розповідь про рибалок і розповідь про орача. Формально вірш на строфи не ділиться, що створює ефект цілісної панорами ранкової пори. Для об’єднання рядків автор використовував перехресне риму. Віршовий розмір – чотиристопний анапест.
У тексті не дуже багато художніх засобів, адже Нікітін цінував простоту, дотримуючись цього принципу і в поезії. Тропи, використані у вірші допомагають надати зображуваному виразності. Поет використовував метафори – «у вогні хмари», «кучері лозняка», «дрімає чуйний очерет», «схід все горить, горить», «золотими потоками хлинуло» (про сонце); епітети – «дзеркальна вода», «стежка росиста», «роса срібляста». Привертає увагу метафора, що стосується образу сонця: «за морями нічліг свій покинуло». Вона допомагає передати народні уявлення про денному небесному світилі.
