Вірш «Пророк» відноситься до пізнього періоду творчості Н. Некрасова. Воно було створене в 1874 році. Вірш присвячений С. Чернишевським, поетові, з яким Некрасов публікувався в журналі «Современник». Їх вірші стали обличчям «Современника», зробили його остроактуальным періодичним виданням. С. Чернишевський у вірші приймає вигляд пророка, громадянина, щиро любить свою країну.
Тема вірша «Пророк» – це людина, яка вміє жертвувати собою заради блага інших. Н. Некрасов стверджує, що жити для себе можна тільки в мирний час, у протилежній ситуації потрібно вміти вмирати за інших, служити ближнім.
Назва «Пророк» не тільки відсилає читача до творчості Лермонтова і Пушкіна, але й підказує, хто буде ключовим чином твори. У перших рядках автор малює образ людини, які жертвують собою заради інших. Оточуючі кажуть, що він сам винен у своїх бідах, бо забув про обережність. Але пророк не звертає уваги на такі зауваження, адже «він любить більш піднесені і ширше…».
В останньому катрені Н. Некрасов прославляє пророка, кажучи про те, що це посланець Бога, якого поки ще не розіп’яли. Його місія – нагадати людям про Христа, а значить, і про його законах. Це розкриває таємницю, чому пророк зовсім не боїться смерті, навіть вважає її люб’язністю. Сприймаючи твір цілісно, можна легко здогадатися, що під образом пророка мається на увазі поет.
Ліричний герой відступає на задній план, його завдання – розповісти про пророка, висловити думки автора твору. Ліричний герой звертається до читача, з першого рядка, будуючи з них довірчий діалог, для чого використовується звернення на «ти». Він знає про призначення великого людини і вважає своїм обов’язком відкрити очі інших.
У творі «Пророк» Н. Некрасов не відступає від свого стилю. Він не прикрашає вірш художніми засобами, використовуючи мінімальний набір їх. В деякі рядки автор вплітає епітети (смерть «люб’язна», помисли «мирські»), а в останньому куплеті використовує метафору «бог Гніву і Печалі». Метафора стає останнім штрихом у створеному образі.
Вірш «Пророк» складається з чотирьох катренів. Кожен наступний куплет є більш поглибленим в образ пророка в порівнянні з попереднім. Особливість перших двох катренів в тому, що в них говорить не тільки ліричний герой, автор, але і «народ», і сам пророк. Такий прийом допомагає висловити думку всіх сторін про самопожертве. Рима у творі перехресна, віршовий розмір – пятистопный ямб. Розкриття теми сприяє інтонація: автор використовує окличні речення там, де емоції зашкалюють, і обірваний, де читач повинен задуматися.
Образ поета-пророка в аналізованому творі Н. Некрасова – плід багаторічної праці над даною темою. Якщо в попередніх його віршах істинний поет – просто людина, що вміє жити заради інших, в цьому він – втілення небесних сил, здатне змінити світ.
