На створення вірша «Осінь» А. Майкова надихнула поїздка в с. Чепиха, де знаходилося його родовий маєток. Рядки з’явилися з-під пера поета в 1856 році. Досі творіння Аполлона Миколайовича дивує інтерпретацією традиційного для літератури мотиву осені.
Тема аналізованого вірша – осінні зміни у природі. Автор показує, що в кожній порі року є щось прекрасне, навіть осінь не може навіяти смуток на душу, яка вміє зберігати в собі щасливі спогади.
У центрі твору ліричний герой, який прогулюється по осінньому лісі. Рядки написані від першої особи, тому читач може повністю зануритися в емоції ліричного «Я». Герой розповідає, як топче красу лісу – золоту листя. Він насолоджується від того, відчуває її під ногами, чує тріск сухих гілок.
Дві строфи присвячені порівнянні літньої й осінньої пори. Влітку, на думку ліричного героя, ліс огортається таємницею, осінь зриває її. Порожньо стає без ягід, горіхів і квітів. Ліричний герой помічає, як мороз починає довше затримуватися на опалого листя і навіть небеса восени дивляться холодно.
У трьох останніх строфах чоловік розповідає про свій настрій. Воно контрастне описаним їм картин природи. Герой сповнений веселощів, хоч і спостерігає, як «смерть стелить жниво своє». Радість пояснюється дуже просто: з ранньої весни і до осені герой зустрічав кожен квітка. З квітами він міг говорити душею, а тепер душа зберігає ці розмови і дарує чоловікові відчуття щастя.
Анализированное вірш складається з дев’яти катренів з перехресною римою. За змістом її можна поділити на кілька частин: розповідь про зміни, які принесла осінь, порівняння осені і теплих пір року, розповідь героя про причини свого веселощів. Смислові частини не перемішані, вони розташовані один за одним в логічній послідовності.
А. Майков використовує засоби виразності, щоб зобразити осінні пейзажі і наповнити їх емоціями ліричного героя. Також мовні засоби допомагають автору реалізувати ідею. У тексті переважають метафори: «лист золотий», «щоки тріщать», «ліс з себе таємницю він стягнув», «мох не піднятий, не взрыт купою кудрявих груздів», «не висить пурпур брусничних кистей», «холодно якось дивиться ясність прозорих століть». Епітети доповнюють пейзажні та психологічні замальовки: «волога земля», «небеса прозорі», «ранній пролісок», «осінні квіти». Порівняння в творі всього одне: «тільки я веселий душею і, як божевільний, співаю».
Виразності монологу ліричного героя надає інтонація. Автор використав обірвані синтаксичні конструкції та окличні речення. Вони допомагають передати змішані почуття осінньої туги і божевільної радості ліричного «Я». У деяких рядках використовується алітерація, наприклад для передачі шурхоту опалого листя служать слова, в яких повторюються «з», «с», «ш»: «листя шумлять під ногою, смерть стелить жниво своє».
