Період пізнього творчості Афанасія Фета наповнений розчаруванням і жалем. Не дивлячись на те, що він продовжує створювати такі ж красиві, мелодійні вірші, в них більше ніколи не жила та, колишня легкість і безтурботність.
Свої роботи поет присвячував коханій дівчині, з якою колись давно випробував почуттів справжнього щастя. Однак через меркантильні переконань, автор розірвав з нею союз, а потім, шкодував про це все своє життя.
Вже після смерті Афанасія Фета світ побачив масу творчих робіт, які були присвячені саме цій дівчині – Марії Лазич. Поет немов намагався спокутувати провину молодих років, він всіма силами душі протягом стількох років продовжував кохати тільки її.
Вірш «Ні, я не змінював. До старості глибокої …» виражає всі заповітні почуття, які відчуває поет. Він як і раніше любить. Він є рабом тих прекрасних почуттів, які колись зародилися між молодими людьми. Образ дівчини постійно перед очима старого, тому, він не вірить у те, що вона могла забути про нього.
В останні роки життя Афанасій Фет був хворий, в його свідомості сталося справжнє помутніння. Однак відбувалося це від тієї втрат, від тієї доленосної помилки, яку він зробив давно. Тепер, Фет готовий віддати все, розпрощатися з багатствами лише заради того, щоб повернутися назад і все виправити. Переповнений горем і відчаєм, поет кілька разів намагався піти з життя, щоб зустрітися з коханою в іншому світі.
При останній спробі самогубства, Фет помер не від навмисно випитого отрути, а від серцевого нападу. Доля помилувала його і не прирекла на вічні муки і в потойбічному житті, які могли обрушитися на людину, який сам бажав смерті.
