Вірш К. Бальмонта «Заповіт буття» був написаний у 1901 році. Це період творчого становлення поета, після кількох розчарувань у собі як літератора.
Тема вірша «Заповіт буття» – розмова ліричного героя зі стихіями. К. Бальмонт намагається донести ідею про те, що істинне щастя людини в тому, щоб бути “полнозвучным”, горіти для інших. Ідею можна розглядати і крізь призму мотиву призначення поета, сутності поетичного мистецтва.
У центрі твору К. Бальмонта ліричний герой, який зав’язує розмову з вітром, морем і сонцем. У цих образах неважко впізнати три з чотирьох стихій: повітря, воду і вогонь. Таким чином, символіст К. Бальмонт вплітає у філософську тему язичницькі мотиви. Стихії охоче розкривають ліричному героєві секрети щастя і молодості. Герой дізнається, що потрібно бути повітряним, як вітер, щоб залишатися молодим. Тобто потрібно завжди бути готовим до нових звершень, подорожам, любити свободу. Біля моря слід повчитися чогось такого широкого. Під цією рисою К. Бальмонт, мабуть, мав на увазі сміливість в думках і діях. Сонце ж своїм прикладом вчить горіти заради інших.
Якщо читати вірш «Заповіт буття» паралельно з його біографією автора, легко помітити, що він слідував відтвореним радам. В образі ліричного героя можна знайти не тільки риси поета, але і алюзію на королевича Єлисея, який теж шукав істину в словах стихій.
Вірш К. Бальмонта «Заповіт буття» метафоричне. Автор використовує уособлення, щоб відтворити діалог людини і природи. Цей прийом допомагає не тільки посилити ідейне звучання вірша, але і ввести в нього додатковий мотив єдності людей і природи. Для характеристики образів поет використовує епітети: “вільний Вітер”, “могутнє Море”, “високе Сонце”. Сила душевного пориву ліричного героя виражається за допомогою гіперболи: “як мені спалахнути світліше зорі?”.
Композиція вірша продиктована змістом. Він поділений на катрени, кожен з яких – розмова з певною стихією. На перший план у творі виступає сенс, тому автор не особливо замислюється над оформленням. Як рими у кожній строфі він використовує повторення слів: вітер – вітер, море – море, сонце, сонце. Рима у вірші паралельна. Віршований розмір – трехстопный анапест. Могутність Сонця, Вітру і Моря виражається оформленням їх відповідей у вигляді окличних речень.
Вірш К. Бальмонта «Заповіт буття» – гармонійне поєднання традицій символізму, філософських і язичницьких мотивів.
