Бернард Шоу прославився як драматург завдяки своїй п’єсі «Пігмаліон». Це було нове «дихання» в драматургії. У творі багато комічних ситуацій, але крізь них проглядають важливі соціальні проблеми.
Автор створював свою п’єсу протягом 1912-1913 років. В її основі лежить відомий грецький міф про гордій скульптора, який полюбив своє творіння.
Міфологічний образ Пігмаліона виявляється в середовищі мешканців Лондона початку XX століття. Це був час перших серйозних технічних змін, і тому суспільство цікавило і перетворення самої людини. Відсилання до древнього міфу умовна і має скоріше іронічний відтінок. Тому що Пігмаліон і Галатея Бернарда Шоу – люди зовсім іншої натури. Нова Галатея не так проста, і навіть бунтує проти свого «творця». А Пігмаліон любить більше себе й науку, ніж Галатею. Але тим ні менш, дивне тяжіння між ними є.
Зав’язка сюжету відбувається в дощовий день, коли під одним дахом збирається різношерста компанія людей, серед яких є і головні герої. Загальну увагу привертає бідна, але метка квіткарка Еліза, яка навіть в таку погоду не упускає шансу заробити грошенят. Вона пристає спочатку до літньої леді в вечірній сукні, виманюючи у неї кілька пенсів. А потім дівчина помічає приємного в роках джентльмена і пропонує йому купити у неї квіточку. Цим джентльменом виявляється полковник Пікерінг, знавець індійського діалекту і дамський угодник. Раптово один перехожий зауважує, що якийсь дивний людина із записною книжкою записує всі слова Елізи. Дівчина впадає в паніку і починає тиснути на жалість. Загадкова людина з книжкою – це головний герой, професор фонетики Генрі Хіггінс. Саме він стане Пигмалионом для юної Елізи Дуліттл.
У п’єсі дуже яскрава галерея образів. Головні герої – це два розумних джентльмена і одна дурна дівчина.
Генрі Хіггінс – талановитий професор фонетики, захоплений тільки однією наукою. Для нього все просто, коли заходить мова про фонетику, але йому не зовсім зрозумілі почуття інших людей.
Пікерінг – старий полковник, розбирається в індійських діалектах. Він, на відміну від Хіггінса, є зразковим джентльменом – чемним і милим. Він шанобливо ставиться до бідної квіткарки, звертається з нею не гірше, ніж з герцогинею. Тому Еліза, перетворившись в результаті педагогічного експерименту в справжню леді, дякує за це не тільки Хіггінса, але і Пикеринга, тому що саме він вселив у нього віру в себе.
Еліза Дуліттл – неординарна особистість, яка успадкувала характер свого батька. Вона не вміє правильно вимовляти слова і тому не може влаштуватися на хорошу роботу. Випадково познайомившись з професором фонетики, вона вирішує брати у нього уроки. Таким чином перший крок до свого зміні зробила сама Еліза. А професор Хіггінс лише допоміг їй розкрити талант.
