Повість Н.В. Гоголя «Зачароване місце» увійшла до збірки «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». Вона закінчує другу частину книги. Точну дату написання твору визначити не можуть досі, так як його рукописні варіанти не збереглися. Гаданий період створення – 1829 – 1830 рр., так як згаданий збірник вийшов у 1832. За цікавий народний сюжет і живу мову повість високо оцінили письменники-сучасники, серед яких і Пушкін.
У підзаголовку аналізованої повісті автор вказав джерело сюжету – розповідь дячка «***ської церкви». До речі, до «Вечорів…» подано підзаголовок, згідно з яким збірник був виданий пасічником Рудим Паньком. Використовуючи такі прийоми, автор посилює народну складову.
Одна з особливостей «Зачарованого місця» – оповідач, віддалений від автора. Він з’являється вже в першій сходинці, звертаючись до невидимих слухачам. Уява відразу малює чоловіка, котрий багато побачив на своєму віку. Слухачі вірять його «небилиць», тому й читач повісті поступово переймається довірою. Подальший текст також багатий відступами, у яких оповідач в простонародно-жартівливій манері привертає увагу своїх слухачів, а разом з ними – і читача.
Сюжет твору Н.В. Гоголя взято з фольклору. У багатьох легендах і казках розповідається про скарб, який охороняє сам нечистий. Люди полюють за скринями, котлами, думаючи, що в них заховано золото, а отримують лише сміття. Те ж саме відбувається і в аналізованій повісті. Письменник намагається надати подіям правдивості, тому розповідь ведеться від імені очевидця.
Сюжет твору простий. Дячок згадує про те, як у дитинстві на баштані в діда зупинялися чумаки. У цьому епізоді він знайомить зі своїм дідом і братом, докладно описує доглянутий баштан. Це і є експозиція. Зав’язкою стає черговий приїзд чумаков, під час якого дід вдаряється в танок, але на одному місці йому не вдається «вытанцевать». Дід свариться на нечистого і потрапляє в дивне місце, де виявляє скарб. Розвиток подій – спроби знайти, викопати і принести скарб. Розв’язка – дід приносить скарб додому, але виявляється, що золота в котлі немає, тільки сміття.
Система образів вибудовується по ходу розвитку сюжету. Головний герой – дід і чорт. Другорядні – онуки, мати, чумаки і істоти з зачарованого місця. Образ діда розкрито найбільш детально. Це кремезний чоловік, який, незважаючи на свої роки, танцює, як молодий і не боїться зв’язуватися з нечистю. Рис жодного разу не з’являється перед поглядом діда, він невидимий або прикидається таким. Але дражнити ірода не можна, інакше «обморочит».
Образи онуків допомагають оживити сюжет, зв’язати деякі епізоди. Онуки люблять діда, але не проти пожартувати над ним. Примітно, що персонажі частенько вживають міцне слівце, але нікого їм не ображають.
У художньому оформленні «Зачарованого місця» привертають увагу просторечья, українізми, колоритні імена і прізвища. Все це дозволяє читачеві відчути всі події повісті і відчути атмосферу батьківщини Н.В. Гоголя.
