Вірш Н. Заболоцького «Заповіт» відноситься до пізнього періоду творчості. Написано воно було через 4 роки після повернення з таборів. Радянська влада відновила Миколи Олексійовича у Спілці письменників, після чого він брався за перо, коли думок ставало тісно і потрібно було вилити їх на папері. Душевна і фізична сила потроху залишали поета, відчуваючи наближення останньої години, він написав «Заповіт». Смерть наздогнала Миколи Олексійовича через 10 років після створення вірша.
Тема твору – бажання залишатися разом з нащадками після смерті. Автор стверджує, що душа людини, який залишив після себе значний хороший слід залишається з нащадками, щоб бути їм радником, спостерігати за тим, як вони довершують її незакінчені справи. Крім того, він показує злиття людини і природи, коли каже, що по-справжньому він народився, коли навчився вдумливо спостерігати за дощем.
Центральний образ вірша «Заповіт» – ліричний герой, розмірковує про свою долю після смерті. Він упевнений, що смерть неминуча, але сподівається, що його прах «прихистить» природа під водою або в лісі. Герой вірить: вмирає тільки зовнішня оболонка, душа залишається жити в деревах, птахів, дощ, щоб нащадок «причетний був до сознанью» покійного. Він з впевненістю заявляє, що «недарма в цьому світі жив», тому йому солодко подати руку нащадку, щоб той завершив його починання.
Образ душі відтворюється за допомогою пейзажних штрихів. Н. Заболоцький зображує деталі об’ємної панорами навколишнього світу: квіти, багатовіковий дуб», птицю, зарниницу, дощ. Цілісна картина виходить світлою, у ній немає ні краплі смутності або страждань, зате відчувається безперервний рух, що символізує безперервність життя, яка продовжується в дітях, онуках, правнуках. Автор не дарма поселяє душу в корені, гілки дуба. Це дерево – знаковий символ слов’янської культури, втілення сили, могутності та мудрості. Похмурий тон відчувається тільки в рядках, де поет зображує могили.
Текст вірша Н. Заболоцького «Заповіт» привертає увагу різноманітністю художніх засобів. На перший план виступають метафори («вичерпається життя», «світ туманних перетворень», «дуб мою живу душу корінням обів’є») та порівняння («небо пролечу, як повільна птах», «як літній дощ прольюсь»). Епітети («далекий правнук», «таємничий морок», «бліда зірниця») роблять текст більш насиченим як у плані художньому, так і в змістовому.
Вірш складається з двох восьмистиший, трьох катренів і одного секстины з паралельної і кільцевої римою. Рядки об’єднані за змістом, кожна строфа виражає відносно закінчену думку. Віршований розмір шестистопного ямб. Інтонація вірша спокійна, єдиний вигук пропозицію висловлює впевненість автора в тому, що він говорить.
Твір Н. Заболоцького «Заповіт» – зразок гармонійного сплетення філософської та пейзажної лірики, що дозволяє оригінально висловити традиційні ідеї.
