Драматург Денис Фонвізін був проникливий і бачив, що кріпосне право руйнує не тільки життя селян, а й спотворює душі поміщиків. Кріпаки стають мимовільними рабами, безмовними і безсилими, а кріпосники – деспотами. Отримавши необмежену владу, деякі могли впоратися зі своїми пристрастями. Так сталося і з героями комедії «Недоросток»: пані Простакової і її братом Скотининым. Вони володіли селами, оббирали селян до нитки. Смішним і одночасно жахливим виглядає діалог брата і сестри про те, як потрібно стягувати побори з кріпаків. Скотинин в цьому досяг успіху більше і хвалиться, що здере «зі своїх же селян, так і кінці у воду». Простакова скаржиться йому, що з тих пір, як все відібрали у селян, більше нічого не можуть у них забрати.
Автор був прихильником ідей Просвітництва й вірив, що за пороки люди отримають покарання. І часто це покарання таїться в плодах їх же вчинків. Саме так і сталося в останньому явищі комедії «Недоросль».
Тут беруть участь пані Простакова, Митрофанушка, Стародум, Правдин, Софія, Мілон, Еремеевна. Стародум звертається до Правдину з проханням побажати щастя Софії і Милону перед їх від’їздом. Пані Простакова в цей же час кидається до Митрофану, але той її відштовхує і каже: «Да відчепись, матінка, як навязалась…» Після того, як Правдин усунув пані Простакову від управління маєтком з-за її жорстокого поводження з кріпаками і Софією, вона втратила свою владу. І Митрофан більше не мав потребу в ній.
Так син, якого героїня вважала єдиною втіхою, зрадив її. Брат Скотинин швидко зникне, виправдовуючи своє прізвище. Простакова втрачає свідомість, і на допомогу до неї приходять Софія і Еремеевна – ті, кого вона раніше ображала. Ось що значить справжня доброта. І Софія, і Стародумов навіть готові пробачити Простакову, однак пан Правдин не преклонен у своїй суворої справедливості. Але він так само докоряє Митрофана, кажучи, що він чинить не чесно по відношенню до матері. Той же реагує презирливо, не розуміючи свого вчинку. Правдин приймає рішення забрати Митрофана на службу. Можливо, автор натякає читачеві, що там зможуть «виправити» виховання підлітка. Митрофан і на це реагує байдуже. Остання фраза звучить з вуст Стародума, як з вуст самого автора: «Ось лихих звичаїв гідні плоди!»
Фінал комедії виглядає гротескним: одночасно смішною і жахливим. Героїня уособлює собою дивну суміш нахабства і розгубленості, грубості і підлесливості – все це виглядає так шкода, що Софія і Стародумов більше не зляться на неї.
Простакова стала заручницею своїх пристрастей, завжди думаючи, що вона має право на все. І коли Правдин справедливо карає героїню, вона не знає, як тепер дивитися людям в очі, адже вона з ними погано обійшлася.
Поразка Простакової у комедії для автора – це майбутнє поразка їхньої системи виховання і способу життя поміщиків.
